Мріяв про незалежну Україну (вчений Іван Фещенко-Чопівський)

Наприкінці 1990 р. член редколегії житомирського журналу “Авжеж”, відомий український письменник В.О.Шевчук отримав листа з Катовиць, що в Польщі, від Ірини Чопівської-Богун, а згодом надійшли і перші бандеролі із спогадами її батька, уродженця Житомирщини, колишнього міністра Центральної Ради та Директорії, вченого-металурга Івана Адріановича Фещенка-Чопівського. 1992 року мемуари під назвою “Хроніка мого життя” побачили світ у видавництві “Житомирський вісник”. Книжка набула гарного резонансу: її було рекомендовано Міністерством освіти як цінне джерело для вивчення історії України. Таким чином, поряд з іменами І.Огієнка, О.Ольжича та інших звитяжців національної культури через багато десятиріч з мороку забуття повернулося до рідної домівки ще одне ім’я її видатного сина – професора А.І.Фещенка-Чопівського. Родовід Фещенків-Чопівських бере початок від Гната Чопа. За військові заслуги від польських королів Олександра та Сигізмунда Гнат Чоп отримав околичні грунти площею понад 15 тисяч гектарів. Село, що виникло в цій місцевості, й отримало від її власника назву – Чоповичі (тепер селище Малинського району на Житомирщині). Пізніше – у 1570 та 1683 роках цю дарчу (даровизну) за нащадками Гната Чопа підтвердили грамотами Сигізмунд ІІ та Ян ІІІ. Потап, Прокіп та Андрій Чопи також отримали підтвердження шляхетського стану і стали відтоді називатися Чопівськими. Цікаво, що засновник родоводу Гнат Чоп є родичем гетьмана України Івана Виговського – уродженця села Вигів Коростенського району на Житомирщині. Так у просторі і в часі переплелися гілки двох могутніх родоводів, представники яких є видатними борцями за національне визволення України.

XIX століття привело в рух найвіддаленіші шляхетські гнізда Волині. Ця хвиля не обминула й Чоповичі. У 1842 р. тут у Андрія Антоновича та Олени Фещенко-Чопівських народився син Адріян. Здобувати освіту він поїхав до губернського Житомира, де й отримав першу посаду на пошті як молодий урядовець. А згодом – призначення на самостійну роботу. Таким чином Адріян Фещенко-Чопівський опинився в старовинному містечку Чуднові, де він отримав призначення на посаду начальника поштової контори. Згодом одружився на дочці священика з села Волосівки Марії Янчинській.

20 січня 1884 року у подружжя народився “другий з черги син” (як він сам про себе згодом написав) – Іван.

Івась закінчив у Чуднові двокласну народну школу. Він тепло згадував свою першу вчительку Поліну Малиновську та ще з більшою любов’ю … ловлю раків у Тетереві на вудку при вогнищі пізнього вечора та смачний борщ у свого товариша Левка.

Безтурботні веселощі і гульба закінчилися у серпні 1893 року, коли Івась поступив у підготовчий клас Першої Житомирської класичної гімназії. Слід сказати, що навчання юнакові давалося не легко і лише в старших класах Іван мав кращі успіхи. Та в цьому нічого дивного немає: адже вимоги до учнів були високі і вага зароблених “трійок” була досить значною. То ж не дивно, що серед випускників Житомирської гімназії - десятки всесвітньовідомих імен. Серед них – видатні вчені В.І.Липський, В.Л.Омелянський, В.І.Подвисоцький, К.І.Коровицький, М.П.Дашкевич, О.В.Клосовський, П.А.Тутковський та багато інших.

28 лютого 1901 року у родину Івана прийшло горе (батьки вже на цей час мешкали у Житомирі): помер батько: “… надійшла вовча зима, туберкульоз увійшов у “галопуючу стадію” і тата не стало”. То ж, щоб матеріально підтримати маму та молодшу сестру – ученицю Маріїнської гімназії, - Іван став підробляти репетиторством з “маминими синочками”, які відставали в науці. Цим заробітком він оплачував своє навчання.

У 1903 році, після успішного закінчення Житомирської гімназії, Фещенко-Чопівський здає іспити до Київського політехнічного інституту, обравши хімічний факультет, щоб вивчитися на технолога-цукроварника. Та події 1905 р. привели до закриття інституту і студент Фещенко-Чопівський відбуває практику на Андрушівській цукроварні. Коли ж навесні 1906 р. політехнічний інститут було знову відкрито, щасливий випадок різко змінив долю юнака. Трапилося це під час студентської екскурсії до сталеварень Придніпров’я. Захоплений величчю металургійного процесу, Фещенко-Чопівський залишає хімію і з великим ентузіазмом присвячує свої подальші інтереси металургії, яким не зрадив до кінця своїх днів. Його покликання підтримав відомий металург-винахідник професор В.Іжевський.

Відкриття київської “Просвіти” в 1906 р. започаткувало громадсько-політичну діяльність Фещенка-Чопівського, сприяло зближенню його з видатними українськими діячами того часу.

Наукові відрядження до Бельгії, Німеччини й Англії стали відправними у його науковій кар’єрі. На Всеросійському з’їзді металургів у Петербурзі в 1911 р. молодий вчений робить доповідь, яка привернула увагу фахових і урядових кіл. Його наукові інтереси пов’язані з цементацією заліза, що в майбутньому принесе Фещенку-Чопівському міжнародне визнання.Перша світова війна застала вченого у Німеччині, де він проходив стажування з метою підготовки до професорського звання. Після вимушеного повернення з великими труднощами до Києва (через Швецію і Фінляндію) Іван Адріанович за рекомендацією Товариства українських поступовців (ТУП), яке об’єдналося навколо Михайла Грушевського, став співробітником Воєнно-промислового комітету, займаючись питаннями розподілу палива і металів в умовах воєнного стану.