Інформаційна складова соціально-географічного процесу як сутність інформаційної взаємодії суспільства і природи

 В наш час більшість вчених вважають атрибутивну концепцію інформації більш переконливою. Дуже важливим з точки зору методології є розуміння інформації як відображеного різноманіття, звідки випливає, що більш різноманітні системи значно повніше відображають зовнішній світ. Це означає, що якщо система розвивається з постійним зростанням складності (різноманіття), то вона спроможна більш ефективно пристосовуватися до оточення і здобувати з нього більшу кількість інформації. Цей універсальний принцип системної еволюції надає інформації по – справжньому фундаментального характеру і надзвичайної філософської глибини, яку, можливо, сучасна наука ще не збагнула до кінця.

Маємо підкреслити ще одну цікаву особливість інформації – її інтерпретація залежить від змісту і цілей конкретної діяльності. Згідно з цим, кожна наука знаходить для інформації своє визначення, яке відкриває той чи інший бік цього багатозначного феномену. Так, наприклад, у загальному ужитку частіше всього інформація сприймається як будь – які відомості або дані, що передаються різними каналами зв’язку. У діяльнісному аспекті інформація розглядається як відомості або дані, що зменшують невизначеність суб’єкта відносно об’єкта діяльності. Розглядаючи інформацію як прояв неоднорідності або різноманіття, приходимо до розуміння структурної інформації. В ситуації вибору її можна тлумачити як міру визначеності того чи іншого альтернативного варіанту. Поняття "інформація" також пов’язується з мірою упорядкування системи, запереченням ентропії, ступенем новизни або оригінальності, ймовірністю вибору тощо. Отже, конкретній зміст цього поняття залежить від того, який аспект взаємодії є актуальним у даному випадку.

Для дослідження інформаційної взаємодії систем є актуальним кібернетичне розуміння інформації – як даних, що зменшують ступінь невизначеності відносно конкретного об’єкту і використовуються у практичній діяльності. Ще точнішим стосовно теми нашого дослідження є визначення інформації, пропоноване Г.Кастлером (1967), розвинуте Д.С.Чернавським (2004) і прийняте у цьому дослідженні: інформація є запам’ятованим вибором одного варіанта з кількох можливих. У цьому визначенні принципово важливим є положення про те, що система має "запам’ятати" вибраний варіант. Можливо, у взаємодії систем це є найважливішим, оскільки їх еволюція обов’язково супроводжується вибором одного з можливих варіантів розвитку (змін структури і властивостей) і фіксацією його у "пам’яті" системи. Звідси випливає, що інформаційний обмін між системами залежить від механізмів їхньої "пам’яті". Розглянемо це питання дещо детальніше.Найпростішим для розуміння є механізм пам’яті соціальних систем. На рівні індивіда інформація запам’ятовується як біологічна (генна) і соціальна (знання, особистий і соціальний досвід). Генна інформація запам’ятовується завдяки механізму спадковості, вона відображає фенологічні та онтологічні особливості розвитку людини і є відносно сталою. Соціальна інформація індивіда більш варіабельна, бо залежить від умов, в яких людина сприймає, обробляє і запам’ятовує соціальні знання та досвід, а також генерує власну інформацію (особистий досвід). Механізми пам’яті більш загальних соціальних систем аналогічні, але соціальна інформація зберігається у пам’яті соціума в узагальненому вигляді – як наукові знання, соціальний досвід, пануючі ідеї тощо. Носії інформації і знань досить різноманітні. Обробка інформації в соціальних системах принципово відрізняється наявністю у людини розуму і можливості когнітивної діяльності, завдяки чому соціум планує свою діяльність – створює системи цілей, організує їх свідоме досягнення, свідомо коригує поведінку тощо. В біологічних системах інформація запам’ятовується по – іншому. Загальним для них є механізм спадкової пам’яті, який зумовлює видову еволюцію. У тварин, крім цього, існує можливість пам’ятати власний досвід у вигляді рефлексів, а також формувати колективні форми поведінки, які виникають завдяки інстинктам. Більшості тварин властиві психічні потреби як необхідність у спілкуванні з іншими представниками свого виду. Отже, у тварин інформація запам’ятовується у зміні рефлексів, інстинктів, морфогенетичної структури та спадковості. Рослини запам’ятовують інформацію у морфогенетичній структурі та спадковості. В абіотичних системах можливості запам’ятовування інформації обмежуються її фіксацією в структурі (неоднорідності або різноманітті) систем.

Переходячи до розгляду взаємодії соціальних та природних систем, відзначимо, що будь – яка діяльність суспільства в природі неминуче мотивується певними соціальними потребами. Узагальнено така взаємодія розуміється як природокористування, тобто, використання природних ресурсів (систем) для задоволення потреб людини. У природокористуванні вплив соціуму розповсюджується не тільки на ту природну систему, яка є безпосереднім джерелом задоволення соціальної потреби, але й на інші системи, що через обмін речовиною, енергією та інформацією взаємодіють з нею. Інакше кажучи, реальний збурюючий вплив соціуму значно більший порівняно з оптимальним, зумовленим необхідністю видобування певного природного ресурсу. Сукупність соціальних, природних і природно – техногенних систем, які взаємодіють у процесі задоволення соціальної потреби, складають мультисистему природокористування. Остання характеризується певною узагальненою енергією стосовно задоволення даної соціальної потреби. Частина цієї енергії використовується у поточному процесі природокористування, інша – залишається в мультисистемі у потенційній формі. Тому у загальному вигляді оптимізація природокористування полягає в тому, щоб раціонально використовувати згадану енергію з мінімальним збуренням мультисистеми. Якщо головна ціль соціальної системи полягає у задоволенні деякої соціальної потреби, то наведена вище теза є головною умовою управління процесом досягнення цієї цілі (природокористування). Отже, мультисистема природокористування формується з таких складових: а) соціальна система з потенційною підсистемою управління (суб’єкт управління); б) природна система, яка є потенційним безпосереднім джерелом задоволення соціальної потреби (безпосередній об’єкт управління); в) природні системи, які не являються джерелами задоволення соціальної потреби, але через речовинно – енергетично – інформаційний зв’язок з попередньою системою потрапляють у сферу збурюючого впливу соціальної системи і є потенційними опосередкованими об’єктами управління.