Інформаційна складова соціально-географічного процесу як сутність інформаційної взаємодії суспільства і природи

Проблема взаємодії суспільства і природи на сьогодні є надзвичайно важливою, бо від її позитивного вирішення залежить можливість виживання людства. Географія, як і інші природничі науки, вже давно переймається цією проблемою. Але загроза загострення глобальної соціально – екологічної кризи на початку ХХІ століття поставила низку нових питань стосовно оптимізації взаємовідносин людини і природи. Зокрема, виявилося, що традиційні методи дослідження взаємодії систем, які успішно застосовуються в науках про Землю, потребують значного вдосконалення для вирішення глобальної проблеми людства. Методи дослідження і опису обігу речовини та перетворення енергії, які основані на фундаментальних законах розвитку матеріального світу (збереження енергії, речовини тощо), пояснюють і описують багато процесів у географічній оболонці. Але природа виявляється значно складнішою, ніж лінійні моделі, розроблені на основі принципів речовинно – енергетичного балансу. Це, зокрема, зумовлено прогресуючим інтенсивним впливом суспільства на більшість процесів, що протікають в соціогеосистемах різних ієрархічних рівнів. Внаслідок цього, їх природні (і, ймовірно, соціальні) підсистеми переходять в сильно нерівноважний стан (за І. Пригожиним), який потрібно досліджувати з позицій синергетичного підходу. Крім цього, в останні десятиліття з’ясувалося, що природничим наукам, у тому числі і географії, “стало тісно” в межах звичного речовинно – енергетичного виміру процесів і явищ, більш адекватний їх опис можливий у новому для географії інформаційному вимірі. Отже, інформація стала такою ж фундаментальною ознакою географічних процесів, як речовина і енергія. Більш того, дослідження цього феномену доводять, що закони інформаційної взаємодії можуть виявитися більш загальними і важливими для вивчення розвитку соціогеосистем.

Найбільш фундаментальні дослідження поняття “інформація” виконані у другій половині ХХ століття філософами, які поглибили його і з’ясували нові властивості. Це, зокрема, пов’язано із зародженням нової науки про управління – кібернетики, для якої інформація є основоположним поняттям. В науках про Землю інтерес до інформації і використання методів теорії інформації в дослідженнях геосистем з’явився у 60 - 70 – х роках минулого століття. Перші роботи в географії та геології (М.Л.Антокольського, А.Д.Арманда, Г.А.Булкіна, А.Б.Вісте-ліуса, А.С.Девдаріані, Л.Ф.Дементьєва із співавторами, А.А.Дмитрієва, Ю.Г.Пузаченка, А.Д.Урсула та багатьох інших авторів) були присвячені аналізу можливості використання інформації для опису географічних та геологічних процесів, зокрема, для характеристики неоднорідності або різноманіття структури географічних та геологічних систем. З 80 – х років минулого століття у дослідженні феномену інформації з’явився новий аспект – почали аналізувати не тільки кількість інформації, але й її зміст, цінність, якість. Поступово акцент досліджень інформації перемістився в область семантики, почала розвиватися інформатика, яка стала основою принципово нових інформаційних технологій досліджень. В географії це привело до створення геоінформаційних систем (ГІС) та ГІС-технологій, які забезпечили практично необмежені можливості обробки інформації в науках про Землю. Зважаючи на те, що проблеми взаємодії суспільства і природи вже давно стали предметом дослідження географії, можна констатувати, що у вигляді ГІС-технологій суспільна географія отримала новий ефективний інструмент тонкого аналізу взаємодії соціальних і природних систем. Але в ній продовжувався розвиток теоретичних уявлень про інформаційні процеси в соціогеосистемах. Наприкінці ХХ століття географи усвідомили, що інформаційна революція призвела не лише до створення нових методів досліджень на зразок ГІС – технологій, але й до необхідності переосмислення багатьох географічних понять і концепцій, які по–іншому відображають дійсність в інформаційному просторі. Стала очевидною коректність виділення інформаційної географії як новітньої гілки географії. В суспільній географії визначено інформаційну складову соціально–географічного процесу (Л.М.Нємець, 2004), яка має стати об’єктом ін формаційної географії. Останні публікації на цю тему, зокрема, роздуми М.В.Багрова (2005) свідчать про те, що в географії вже назріла необхідність спеціальних фундаментальних та прикладних досліджень в цій галузі, результати яких можуть стимулювати зародження нової географічної парадигми – синергетично–інформаційної і нового - системно-інформаційного підходу в географії.

Враховуючи, що у дослідженні проблеми взаємодії суспільства та природи чільне місце займає питання про обмін інформацією між соціальними та природними системами, дуже важливо з’ясувати форми перетворення інформації у процесі природокористування, який фокусує у собі практично всі аспекти проблеми, що розглядається. Це дослідження має метою з’ясувати закономірності перетворення інформації в процесі інформаційного обміну між соціумом і природною системою.Перш, ніж перейти до аналізу перетворення інформації, необхідно визначити, як тлумачиться поняття "інформація" і в якій формі інформація існує в соціальних та природних системах. Поняття "інформація" зараз є дуже поширеним в різних сферах суспільної діяльності. Розуміння його змісту найбільш детально обґрунтовано філософами. На сьогодні існує дві філософські концепції інформації. Перша з них – атрибутивна (аспектна) – визначає інформацію як об’єктивний атрибут матерії незалежно від форми її руху або як властивість об’єктів дійсності, що полягає у їх упорядкованості. Звідси випливає, що інформація є відображенням неоднорідності розподілу речовини та енергії у просторово – часовому континуумі, тобто, структури і еволюції об’єктів або систем. Для географії дуже важливо, що атрибутивна інтерпретація інформації обґрунтовує уявлення про інформаційний обмін в абіотичних природних системах, про те, що такі системи здатні сприймати, зберігати ("запам’ятовувати") та передавати інформацію. Друга концепція інформації – функціональна (видова) – визначає її як функціональне явище, пов’язане тільки з процесами самоорганізації та управління систем. Таке розуміння інформації обмежує її застосування дослідженням більш вузького кола систем, що здатні до саморозвитку, або в поведінці яких проявляється цілеспрямованість. Більшість вчених, що підтримують цю концепцію, відносять до таких систем біологічні та соціальні системи, а також системи, що управляються людиною. Проте дослідження географічних систем з точки зору самоорганізації доводять, що в природних абіотичних системах також можливі процеси саморозвитку і саморегуляції, що зумовлено дією загальних законів збереження речовини та енергії за участю зворотних зв’язків. Це дає підстави поширити функціональну концепцію інформації на природні абіотичні системи та об’єкти.