Історія становлення географічної думки у Київському університеті

До десятиріччя з дня заснування Комісії її членами було підбито певні підсумки наукової діяльності. На засіданні Вченої Ради від 19 листопада 1860 року було, зокрема, зазначено: „Десятирічний досвід роботи показав, що... сама мета Комісії має переважно теоретичний, науковий характер і позбавляє її можливості сприяти практичним інтересам краю. Між тим, в результаті очікуваного перетворення в землеробному побуті, появи агрономічних товариств і розвитку господарської діяльності, виникло багато нових потреб, які потребують їх задоволення.” До таких потреб, які могли бути вирішені за допомогою наукових досліджень Комісії, були віднесені: 1) заснування агрономічного інституту, 2) заснування вченого сільськогосподарського комітету, 3) облаштування центрального сховища машин та обладнання, 4) полегшення відносин між поміщиками сусідніх губерній. Слід зазначити, що робота Комісії в цих напрямках активно просувалась.

Таким чином, в наукових працях Комісії ще з 1860 року були закладені основи комплексного реґіонального розвитку на основі об’єднання зусиль та посилення взаємовідносин декількох губерній у промисловому та сільськогосподарському відношенні, а також обґрунтовувалось створення науково-дослідної та інженерно-інфраструктурної бази розвитку господарства території. Комісією були закладені підвалини прикладних географічних досліджень, засновані на потужних теоретичних узагальненнях.

Поступово діяльність Комісії вщухала і 18 березня 1864 р. було оголошено про її ліквідацію. Проте, матеріали її діяльності наклали свій відбиток на розвиток географічної думки в Київському університеті та сформували передумови для подальших теоретичних та практичних фізико- та економіко-географічних досліджень.

Діяльність Комісії з опису губерній Київського навчального округу не була забута. Через п’ять років після припинення її діяльності, 29 березня 1869 р., в університеті було створено Київську спілку Натуралістів.

Ця спілка була заснована проф. К. М. Феофілактовим, І. Г. Борщовим, М. О. Хржонщевським, О. О. Ковалевським, М. П. Авенаріусом та М. О. Бунґе і налічувала спочатку всього 22 члени-засновники. Однак, наприкінці 80-х років 19 сторіччя до складу спілки вже входило понад 106 членів, у тому числі 10 почесних, 90 дійсних та 6 співробітників. За свідченням Ради Спілки, в її роботі брали посильну участь як студенти університету так і сторонні люди. При доволі незначному контингенті наявних сил Спілки, подрібнення її членів на окремі наукові групи не відбувалось, тому воно цілком займалось тими дослідженнями, що були передбачені її статутом.

По-перше, до кола наукових інтересів Спілки входили усесторонні природничо-географічні та історичні дослідження місцевого краю, які не обмежувались лише Київським навчальним округом. Для подібних досліджень Київська спілка натуралістів щорічно відправляла у відрядження деяких своїх членів в окремі землі Південно-Західної частини Російської Імперії з метою проведення спеціальних досліджень, започаткованих попередніми зусиллями Комісії з опису губерній, і для ліквідації прогалин в природного-історичному вивченні цього краю. З фізико-географічного погляду, найбільш привабливим реґіоном дослідження стало узбережжя Чорного моря, на якому Спілка займалась детальним вивченням морської і узбережної фауни. З цією метою були надані відрядження Н. В. Борецькому, В. К. Совінському, М. О. Корчаґіну та іншим вченим. Не менш цікавими стали дослідження різних місцевостей Київського навчального округу. Проте, на цей раз дослідження його території набирають все більше галузевого характеру і присвячені переважно фізичній географії краю, зокрема геології та ботаніці. Вагомий внесок у галузеві дослідження реґіону внесли Ришаві, Плутенко, Тимофєєв, Мошинський, Совінський (флора нижчих рослин), В.В. Монтрезор та І.Ф. Шмальгаузен (флора вищих квіткових рослин), Блюмель, Ставровський, Армашевський, К. М. Феофілактов (геологія та мінералогія), а також О. С. Рогович та О. Д. Карицький (палеонтологія).По-друге, за результатами наукових досліджень Київська спілка натуралістів з першого ж року заснування почала видавати періодичний науковий збірник під назвою „Записки Київської спілки натуралістів”. За перші 15 років існування було видано 15 таких збірників, які містили розділи результатів наукових досліджень із зоології, ботаніки, геології та палеонтології, фізики та хімії. Крім того, починаючи з 1873 року Спілка починає видавати „Покажчик російської літератури з математики, чистих і прикладних природничих наук, медицини і ветеринарії”, який згодом став головним науковим виданням природничого напрямку Південно-Західної частини Російської імперії .

По-третє, завдяки обміну своїми виданнями із різними вченими товариствами, редакціями, земськими управами та статистичними комітетами, а також завдяки пожертвам багатьох осіб та організацій, Київська спілка натуралістів встигла за часи свого існування скласти бібліотеку, що мала досить повну збірку російських періодичних видань присвячених природничим наукам та географії: станом на 1884 рік в ній налічувалось 159 назв періодичних видань, 11 назв зібрань статистичних комітетів та 871 назва окремих творів. Для поширення природного-географічної освіти серед широкої публіки Київська спілка натуралістів проводила щорічні громадські читання з природничих наук.