Історико-географічний аспект демографічного і територіального розвитку Львівської міської агломерації

Населення Львова з 1773 р. до початку ХІХ ст. збільшилося з 22,5 тис. до 38 тис. осіб. У 1850 р. у місті проживало вже 68,3 тис. осіб, а у 1880 р. – вже понад 100 тис. осіб. На наш погляд, саме в другій половині ХІХ ст. відбулося становлення Львівської міської агломерації. Цьому сприяли передусім подальший розвиток міста як адміністративного центру. Крім цього, в другій половині ХІХ ст. в Галичині пришвидшився економічний розвиток, в Львові було побудовано декілька доволі великих промислових підприємств. Після того, як в 1861 р. було введено в дію першу в Галичині залізницю Львів-Перемишль, місто почало також розвиватися як і великий транспортний вузол. Розвиток Львова привів також до швидкого збільшення кількості жителів у приміських гмінах. Приміські гміни Львова наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. за приростом населення навіть випереджали місто.

У 1910 р. у Львові разом з найближчими приміськими селами, які вже давно становили разом з ним суцільну забудову, проживало близько 230 тис. осіб, з них 206 тис. осіб – безпосередньо у Львові. А разом з населенням Львівського повіту кількість жителів Львівської міської агломерації наближалася до 370 тис. осіб.

У роки Першої світової війни демографічний розвиток Львова припинився. Кількість його населення дещо зменшилася. Повільно розвивалося місто також в міжвоєнний період. Проте, в 30-х роках ХХ ст. змінилася територіальна структура Львова, зокрема суттєво розширилися його адміністративні межі. У травні 1930 р. до Львова приєднано Голоско Мале, Замарстинів, Знесіння, Клепарів, Кульпарків, Сигнівку та частини деяких інших приміських громад. Завдяки цьому населення міста збільшилося майже на 35 тис. осіб.

Загалом кількість населення Львова, з урахуванням жителів приєднаних підміських гмін, за 1921–1931 рр. збільшилося на 44,1 % і на час проведення перепису 1931 р. становила 312,2 тис. осіб [4]. Кількість мешканців Львова у старих межах (що існували до травня 1930 р.) налічувала 277,8 тис. осіб, на 26,6 % більше, ніж у 1921 р. Кількість населення Львівського повіту становила 142,8 тис. осіб. Тобто кількість жителів Львівської агломерації, включаючи населення Львівського повіту перевищувала 450 тис. осіб.

Безпосередньо напередодні Другої світової війни кількість населення Львова збільшилася за рахунок громадян Польщі, передусім євреїв, які втікали від фашистської окупації. Напередодні початку фашистсько-більшовицької війни у Львові проживало близько 400 тис. осіб, населення Львівського сільського повіту перевищувало 150 тис. осіб.

Під час Другої світової війни кількість жителів Львова знову суттєво зменшилася. В 1945 р. вона становила 185,9 тис. чоловік. Проте міграція населення з різних регіонів СРСР, а також з навколишньої сільської місцевості, привели до того, що вже за декілька років довоєнний рівень кількості жителів міста було відновлено. В 1948 р. у місті проживало всього 355,7 тис. осіб, а на час проведення перепису 1959 р. – 410,7 тис. осіб постійного населення.

Особливістю розвитку Львова у радянський період був доволі швидкий територіальний розвиток міста. Межі Львова постійно збільшувалися за рахунок території навколишніх сільських поселень. В 50–70-х роках ХХ ст. до Львова було приєднано такі сільські поселення: Лисеничі, Котельники, Боднарівка, Богданівна, Гори, Кам’янка, Нові Збоїща, Колонія, Голосівка, Скнилівок, Підсигнівку, Сихів, Старі Збоїща, Великі Кривчиці, Малі Кривчиці, Білогорща.Іншою особливістю розвитку Львівської міської агломерації в радянський період було те, що економічний розвиток Львова спричинив формування навколо нього урбанізованої зони, яка охоплювала багато прилеглих сіл та декілька міських поселень. Зокрема, розпочався розвиток міських поселень, які в науковій літературі, зазвичай, називають «супутниками» великих міст. Деякі з них існували ще до Другої світової війни, проте здебільшого це були невеликі сільські поселення. Зокрема, найбільшим містом-супутником Львова нині є Винники. Це поселення отримало статус міста ще в 30-х роках ХХ ст. Винники розвивалися передусім як промислове містечко, зокрема, в ньому працювала тютюнова фабрика. Демографічний розвиток іншого міста-супутника – Дублян – передусім пов'язаний з тим, що в ньому було розташовано доволі великий науковий заклад – Львівський сільськогосподарський інститут. Розташоване на північному заході від Львова селище міського типу Брюховичі ще в ХІХ ст. було відоме як рекреаційний центр, місце відпочинку львів’ян. Після Другої світової війни у ньому було збудовано декілька доволі великих санаторіїв, кількість жителів селища суттєво збільшилася. На захід від обласного центру виникло селище Рудно. Крім Дублян, всі перелічені вище поселення було підпорядковано Львівській міській раді.

Крім зазначених вище поселень, розвивалися також інші, розміщені поблизу Львова міста, зокрема Городок, Жовква, Пустомити. Проте розвиток цих міст відбувався як центрів адміністративних районів.

Розвиток Львівської міської агломерації вплинув на розташовані навколо Львова адміністративні райони. Зокрема, за 1959–1989 рр. в усіх них кількість населення дещо збільшилася, незважаючи на те, що в багатьох інших адміністративних районах Львівської області кількість жителів зменшилася внаслідок міграції жителів сіл у міста (див. табл. 1). В розміщених навколо Львова районах першочергово розвивалися сільські поселення, безпосередньо прилеглі до міста