Історико-географічний аспект демографічного і територіального розвитку Львівської міської агломерації
Географічне дослідження Львівської міської агломерації, зокрема вивчення історико-географічних аспектів її демографічного і територіального розвитку, має важливе значення для визначення тенденцій загального суспільного розвитку Західного регіону України, особливо в період демографічної кризи в державі. Адже Львівська міська агломерація є найбільшою за кількістю населення агломерацією на заході України, її розвиток вагомо впливає на розвиток не лише Львівської області, але й всього макрорегіону. Крім цього, зважаючи на особливу роль Галичини, й зокрема Львова, в процесі розвитку української нації, історико-географічне дослідження розвитку Львівської агломерації є важливим для дослідження процесу модернізації українського етносу.
Вивчення міських агломерацій є важливим напрямком дослідження в геоурбаністиці, а також в географії населення та розселення. В українській географічній науці цей напрямок досліджень розвивається вже впродовж багатьох десятиріч. Зокрема, систему міських поселень України, а також її регіонів, в тому числі міські агломерації, вивчали Ю. Пітюренко, А. Степаненко [6–8].
Головним містом агломерації є Львів. Це давнє місто, одне з найбільших в Україні. Тому є багато публікації про населення Львова і прилеглих міських поселень, які з’явилися ще до початку Другої світової війни. Розвиток Львова досліджували відомі українські та польські науковці австрійського та міжвоєнного періоду. Серед публікацій довоєнного періоду про Львів особливої уваги заслуговують наукові праці відомого українського географа О. Степанів [1, 5].
У повоєнний період демографічний розвиток Львова було досліджено в деяких узагальнюючих наукових виданнях, присвячених історії Львова. Проте у них передусім було представлено історичні нариси про місто, натомість з точки зору розвитку його як центра агломерації публікацій майже не було. Окремо населення Львова досліджував Р. Кісь [3].
В останні десятиріччя демографічний аспект розвитку Львова вивчав М. Капраль [2]. Важливі питання демографічного розвитку Львова та прилеглих поселень висвітлено в монографії Р. Лозинського, присвяченій етнічному складу населення міста [4].
Львівська міська агломерація нині складається з таких міських поселень: місто Львів (адміністративно територія міста розділена на 6 районів: Франківський, Личаківський, Галицький, Сихівський, Залізничний і Шевченківський), трьох малих міських населених пунктів (м. Винники, смт. Брюховичі та смт. Рудно), які підпорядковуються Львівській міській раді, а також м. Дубляни Жовківського району. Станом на 1 січня 2007 р. у всіх цих міських поселеннях разом проживало близько 760 тис. осіб. Крім цього, до складу Львівської міської агломерації можна віднести багато поселень із прилеглих до Львова адміністративних районів: Пустомитівського, Городецького, Яворівського, Жовківського, Камянка-Бузького.
Перша згадка про Львів датована 1256 р. Його було закладено галицько-волинським князем Данилом Романовичем. Спочатку Львів, які і абсолютна більшість міських поселень Галицько-Волинської держави, був невеликим містом, кількість жителів якого становила близько декількох сотень осіб. Однак розташування на перехресті важливих торгових шляхів привело до швидкого економічного розвитку міста.
На початку XV ст. у Львові проживало всього близько 5 тис. осіб, що дає підстави вважати його великим містом того часу. Львів складався з двох частин, середмістя і передмістя, крім цього, у сфері впливу Львова перебували декілька так званих міських сіл, тобто сільських поселень, які знаходилися на землі, яка належала місту. У XV ст. більшість населення Львова мешкало у середмісті. Загальна кількість жителів середмістя у декілька разів перевищувала кількість жителів інших частин Львова. На передмістях жила відносно невелика кількість жителів Львова. Львівські передмістя за кількістю мешканців перевершили середмістя тільки в другій чверті XVI ст.
XVI ст. стало періодом швидкого збільшення кількості населення Львова. Якщо на початку ХVI ст. у місті за різними оцінками мешкало від 7 до 10 тис. осіб, то на початку ХVIІ ст. – уже близько 17–20 тис. [3]. Більшість жителів жила вже на передмістях. За кількістю населення Львів у той час був найбільшим містом України. Місто зростало, передусім, завдяки передмістям, оскільки можливості для територіального розвитку середмістя вже давно були вичерпані. Крім того, пришвидшився розвиток міських сіл. До середини XVII ст. на міських землях було дев’ять сіл. У цей період декілька міських сіл, зокрема найбільші, Клепарів та Замарстинів, вже становили зі Львовом суцільну забудову.
Економічний занепад Львова в другій половині XVII ст. привів до зменшення кількості жителів міста. Занепали також міські села. У місті, навіть в його центральній частині, були порожніми багато будинків. На час переходу до складу Австрії у Львові жило лише 22,5 тис жителів, тоді як в середині XVIІ ст. за підрахунками деяких науковців, у ньому було навіть близько 30 тис. жителів [4].В австрійській період демографічний розвиток Львова суттєво пришвидшився. Хоча економіка міста загалом розвивалося слабо, Львів став адміністративним центром окремої провінції, в ньому будувалася велика кількість адміністративних будинків, поступово розвивалося комунальне господарство, транспорт. Крім того, місто стало великим військовим центром, тому що Галичина була прикордонним краєм Австро-Угорщини. Кількість військового населення Львова в деякі десятиріччя перевищувала 10 тис. осіб.