Краєзнавча діяльність Південно-Західного відділу Російського географічного товариства у Києві (1873 – 1876 рр.)
Закриття відділу стало важким ударом для української науки, краєзнавства і національного руху загалом. М.Драгоманова і П.Чубинського (останнього з ярликом "невиправного і небезпечного агітатора") було вислано за межі України, закрито газету "Киевский телеграф", все майно відділу – музей, бібліотеку і архів передано Церковно-археологічному товариству при Київській духовній академії.
У 1898 р. під час проведення в Києві з’їзду природодослідників і лікарів ініціативною групою, яка заручилась підтримкою генерал-губернатора М.Драгомирова, було порушено питання про утворення Південного відділу РГТ, який охоплював би територію всієї України [31]. Проте цю ініціативу у Петербурзі залишили без уваги.
Південно-Західний відділ Російського Географічного товариства проіснував лише три роки. Проте він залишив помітний слід в науковому дослідженні Волині, Київщини, Поділля й інших районів України, сприяв консолідації краєзнавчого руху. Головним його здобутком було те, що до нього схилялася українська національна інтелігенція, яка активно включилася в розбудову української науки і краєзнавства, переконливо довівши їх високе реноме на міжнародному рівні.
Особливо велике значення мала розроблена відділом методика ведення краєзнавчої роботи, зокрема новаторські на той час методи фронтальних обстежень, опитувань, анкетування тощо. Неоціненним надбанням українського краєзнавства цього періоду стала багатотомна комплексна праця П.П.Чубинського "Труды этнографическо-статисти-ческой экспедиции в Западно-Русский край", яка слугувала взірцем для багатьох наступних поколінь краєзнавців.
На жаль, всі спроби інституалізації краєзнавчого руху у другій половині XIX ст. в Україні виявилися невдалими. Як справедливо зазначає сучасний історик Я.Верменич, будь-які спроби вести краєзнавчу роботу на реґіональному рівні в системне русло розглядалися офіційною владою як приховане посягання на державну єдність Росії. Царський уряд у діяльності Київського відділу вбачав загрозу і небезпеку відходу від центристських вказівок, більше того, осмислення національної самобутності української культури і науки ставило під сумнів "росієцентриський" фокус української історії, сприяло живленню відцентрових настроїв [32]. У зв’язку з цим було терміново прийнято Емський указ 1876 року, згідно якого й відбулася ліквідація Відділу.
Література
1. Тімірязєв К. А. Развитие естествознания в России в эпоху 60–х годов // Собрание сочинений. – Москва, 1939. – Т. 8. – С. 143.
2. Краткий отчет о деятельности Киевского общества естествоиспытателей за 1870 год // Записки Киевского об–ва естествоиспытателей. – 1871. – Т. 2. – Вып. 2. – С. 287.
3. Записки Киевского общества естествоиспытателей. – Т. 1–27. – К., 1870–1929; Записки Київського товариства природознавців. – Вип. 1–3. – К., 1926–28.
4.Чередниченко Д. Павло Чубинський. Есе // Київська старовина. – 1992. – № 6. – С. 47–59; Баженов Л. В. Історичне краєзнавство Правобережної України XIX – на початку XX ст. – Хмельницький: Доля, 1995. – С. 242.
5. Мельничук Іван. Талант і відданість // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 1998. – № 29–32. – С. 2.
6. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край. – Т. 1.– С. 4.
7. Там само. – С. 4.
8. Там само. – С. 5.
9. Мельничук Іван. Вказана праця.
10.Чередниченко Д. Вказана праця. – С. 66.