Краєзнавча діяльність Південно-Західного відділу Російського географічного товариства у Києві (1873 – 1876 рр.)

Науковим органом відділу стали "Записки Юго-Западного отдела РГО", хоча фактично видавнича діяльність відділу розпочалася ще з перших днів його заснування, коли вийшли в світ три томи "Трудов" етнографічно-статистичної експедиції П.П.Чубинського.

Впродовж 1874 – 1875 років побачили світ два томи "Записок". Серед найцікавіших краєзнавчих публікацій до них вміщено статті О.Клосовського про клімат Києва, бібліографічний покажчик праць О.Роговича, присвячений природі Київщини, статті О.Русова про Остапа Вересая, М.Драгоманова – про відголоски лицарської поезії в руських (тобто українських) народних піснях. В узагальненому вигляді було видрукувано матеріали перепису населення Києва.У зв’язку з проведенням перепису П.Чубинський повідомляв віце-президента РГТ П.П.Семенова: "Юго-Западный отдел уже имел честь сообщить Вам о полном успехе переписи, о результатах её, по которим вказалось жителем в Киеве, не считая предместей, на 50 % почти более, чем считалось официально" [20]. У звіті, представленому князем М.О.Дондуковим-Корсаковим у грудні 1873 року правлінню РГТ, зокрема повідомлялося: "В первый же год своего существования Отдел успел составить и распространить обмерные программы для собирания сведений о крае, что вызвало уже присылку в Отдел разнообразных материалов, (...) выслушал 10 рефератов, касающихся края в естественно-историческом, зтнографическом и статистическом отношениях, что дало возможность приступить к напечатанию очередного тома "Записок", (...) положил основание зтнографическому музею, в который поступило уже до 800 предметов ".

Наукова продукція відділу дістала широкий міжнародний розголос. У рецензії на два перші випуски "Записок" англійський вчений У.Ральстон писав: "Книги, про які ми говоримо, прекрасно характеризують вчених, що завдяки своїй високій працездатності випустили їх у світ. Ніде на світі не видають тепер подібних книг краще, ніж у Росії".

Науковці товариства склали програму комплексного краєзнавчого дослідження території України, яка мала 33 питання з топографії, орографії, гідрографії, вивчення ґрунтів, клімату і атмосферних явищ, рослин, тваринного світу, шляхів сполучення, населення, історії поселень, охорони природи. Не залишалися осторонь питання культури, етнографії, освіти, мови. Відділ проводив широку просвітницьку діяльність. При Товаристві було засновано бібліотеку, яка налічувала понад тисячу наукових видань, а також музей, що мав близько 3 тис. експонатів. Наприкінці 1873 р. відділ складався із 102 членів, з яких 57 перебувало в Києві, 45 – поза ним. Завдяки прихильному ставленню до Відділу князя М.О.Дондукова-Корсакова і за його підтримкою, крім дійсних членів, з різних куточків України, "членами-соревнователями" Товариства стали 13 осіб.23 Кількість членів постійно збільшувалося. На момент закриття в Південно-Західному відділу налічувалось вже близько 200 осіб.

Члени відділу взяли найактивнішу участь у III Археологічному з’їзді, що відбувся у серпні – вересні 1874 року в Києві. За висловом Ф.Савченка, "з’їзд був блискучим виявом тієї високої наукової організованості, тих досягнень з боку наукового осередку "Старої Громади" – Відділу Географ. Т-ва у Києві, що саме дійшов свого найвищого розквіту" [24]. Національно свідомі вчені сподівалися, що археологічний з’їзд принесе велику користь становленню "українофільської справи в Росії", сприятиме дальшому розвитку української науки. М.С.Грушевський згодом так схарактеризував тогочасну суспільно-політичну ситуацію в Україні: "Археологічний з’їзд 1874р., що дійсно випав блискучою маніфестацією наукових засобів і аргументів українства, роздразнивши ним його ворогів, пхнув їх до нових "засобів боротьби".

Бурхливий приплив до Відділу освічених людей з місцевих уродженців з яскраво означеною національною самосвідомістю, палка, жагуча захопленість їх "національним матеріалом", виявлення архівних документів, що свідчили зовсім не на користь імперської політики Росії, – усе це викликало активний супротив реакційної частини членів Відділу, який з їх легкої руки "удостоївся" ярлика "українофільського кагалу, що під прапором науки проводить політичний сепаратизм ". [25].

Оскільки головні звинувачення спрямовувалися особисто проти П.Чубинського, він вимушений був заявити про свою відставку. У кінці березня 1875 року головою Відділу переважною більшістю голосів було обрано визнаного лідера українського руху професора університету Св. Володимира В.Б.Антоновича, а його заступником – П.П.Чубинського. Враховуючи, що В.Б.Антонович очолював Археографічну комісію, а також завідував кабінетом старожитностей при університеті, це відкривало можливості для тісного співробітництва Комісії і Відділу. Таким чином, Південно-Західний відділ Російського географічного товариства зробив серйозну заявку на роль не лише реґіонального, але й загальноукраїнського науково-краєзнавчого центру [26]. Та після видання Олександром II сумнозвісного Емського указу, дні Відділу були вже злічені. Кульмінаційним моментом стала заява М.В.Юзефовича про вихід з членів Товариства. В одному з квітневих чисел "Киевлянина", пояснюючи причини свого вчинку, він відверто звинуватив Відділ в українофільстві. На той час це було дуже серйозним звинуваченням [27].Намагаючись запобігти жорстких заходів щодо відділу, П.П.Чубинський виїхав до Петербурга з доповідною запискою і просив заступника голови П.П.Семенова передати її міністру внутрішніх справ О.Тимашеву [28]. Яким чином розгорталися далі події, відомостей в архівах не виявлено. Але достеменно відомо, що О.Тимашев надіслав лист (від 7 липня 1875 року) на ім’я президента РГТ великого князя Костянтина Миколайовича, в якому, зокрема зазначалося: "...В виду обнаруженных в последнее время на Юго-Западе России особого рода про-пагандистов, зараженных так называемых украинофильством, а также распространения в народе переводов учебников и молитвенников на малороссийском языке, Государю Императору благоугодно било височайше повелеть всесторонне обсудить зтот вопрос в Особом Совещании из лиц, Его Величеством указанних" [29]. На журналі цієї наради Олександр II власноручно виніс такий вердикт: "...Исполнить, но с тем, чтоби Отдел Географического общества в Киеве в нынешнем его составе быіл закрыт, и чтоби откритие его вновь не могло состояться иначе, как с моего разрешения по представлению министра внутренних дел " [30].