Іван Франко як історіограф Галицького краєзнавства (до 150-річчя від дня народження)

За пропозицією Олександра Кониського, Володимира Антоновича та Олександра Барвінського ця інституція, згідно нового статуту 1892 р., була реорганізована у Наукове Товариство імені Т. Шевченка (НТШ) на зразок західнослов’янських товариств. Основну наукову роботу планувалося проводити у трьох секціях: історико-філософській, філологічній та математично-природописно-лікарській. Використовуючи сприятливу політичну ситуацію, керівництво НТШ домоглося фінансової допомоги з боку міністерства освіти Австро-Угорщини та галицького сейму [5]. Таким чином, сформувавшись у багатопрофільну інституцію, НТШ взяло на себе роль загальноукраїнського лідера у становленні основних напрямів національної науки, духовного просвітництва народу. Товариство стало предтечею майбутньої Української академії наук.

Математично-природописно-лікарську секцію тривалий час очолював відомий вчений, почесний і дійсний член НТШ Іван Верхратський (1846–1919), і який був одночасно редактором її “Збірника”. В українську науку вчений увійшов як природознавець, етнограф, мовознавець, педагог, громадський діяч. Він був одним із фундаторів українського природознавства, автором перших шкільних підручників з ботаніки, зоології і мінералогії, якими користувалися декілька поколінь українських школярів. І.Верхратський вважався найкращим фахівцем з термінологічних питань у всіх природничих науках. Він був відомим дослідником рослин і тварин Східної Галичини, знавцем комах, особливо метеликів. Вче-ний написав один з перших українських підручників з мінералогії та склав перший тлумачний словник з мінералогії (“Виразня мінералогічна”, 1909), який охоплював понад 580 термінів з кристалографії та мінералогії. Описи, як і назви, подано в ньому українською та німецькою мовами.

Товариство швидко завоювало авторитет у науковому світі, зростала кількість його членів і симпатиків. Цьому у значній мірі сприяв друкований орган товариства - “Записки НТШ”, започаткований у 1892 році. Зазначимо, що переважна більшість вчених НТШ (за винятком окремих членів правління) свою діяльність здійснювали на громадських засадах, у вільний від основної служби час. Головним стимулом для них служили наукові інтереси, бажання прислужитися українському народові.

Важлива організаторська і наукова роль у розбудові НТШ належала велетові української культури Івану Яковичу Франку (1856–1916). Активний член НТШ з перших днів його заснування, І.Франко з 1898 року очолював Етнографічну комісію Товариства, був редактором “Етнографічного збірника”. Йому належить авторство повного статуту НТШ (1904 р.), що з невеликими змінами діяв до кінця існування Товариства [6].

Крім титанічної організаторської і редакторської роботи, І.Я.Франко виявив себе як визначний краєзнавець-дослідник та історіограф Галичини, Волині й Поділля. Його численним краєзнавчим працям притаманний глибокий науковий аналіз проблем краю, показ на конкретних прикладах життя регіонів соціально-економічного становища населення під ярмом гнобителів, гостра критика польської історіографії щодо культуртрегерської місії Речі Посполитої в Україні. І.Франко був не лише кабінетним вченим. Він багато мандрував, був організатором подорожей, походів, мандрівок та екскурсій. Активна участь в “Мандрівному комітеті”, що діяв при “Академічній беседі”, спонукала його до думки про те, що краєзнавчий матеріал набуде більшої ваги у випадку його систематизації та аналізу. З цією метою у 1893 р. він організував “Кружок етнографічно-статистичний для студіювання життя і світогляду народу”, а згодом – “Кружок для устроювання мандрівок по нашім краю”. Результати своїх мандрівок І.Франко узагальнив у численних публікаціях та етнографічних матеріалах, у теоретичних працях з етнології та етнографії. Вчений пильно стежив за появою публікацій з краєзнавчої тематики про Україну та її країв, подавав критичні оцінки, чітко з’ясовував ідеологічні позиції і концепції їх авторів.І.Я.Франко першим в Україні наприкінці ХІХ ст. в історіографічній статті “Галицьке краєзнавство” (1892 р.) обґрунтував поняття “краєзнавство” як науку і виклав її суть, значення та місце у житті суспільства [7]. Вчений із знанням справи проаналізував розвиток краєзнавства в Німеччині, Данії, Швеції, зазначаючи, що в цих країнах “наука краєзнавства (німці її називають Heimatskunde) становить один з найважливіших предметів шкільного навчання, починаючи з початкової школи”. Зокрема, “у Німеччині кожна провінція, кожна з так званих Duodez staat (карликових держав) має велику краєзнавчу літературу, куди входять не тільки спеціальні праці про міста, регіони, замки, пам’ятки, а й численні популярні видання, які передають широким колам читачів, особливо молоді, систематично і доступно викладені результати цих спеціальних праць”. На думку І.Франка, добре поставлена краєзнавча робота дає “змогу докладно ознайомитися зі своїм краєм і усією Батьківщиною, з її географічним положенням, ґрунтами, кліматом, шляхами сполучення, містами, людьми, суспільним устроєм, історією, пам’ятниками і т. д. Адже ж це перший ступінь, перша прикмета раціональної освіти – знати своє найближче оточення, знати минуле і сучасне свого народу і відчувати себе живим і свідомим членом живого, свідомого і об’єднаного організму”[8].

На матеріалах Галичини, Західного Поділля і Волині І.Франко започаткував історіографічне узагальнення краєзнавства [9]. Вчений проаналізував понад 200 краєзнавчих джерел, що стосуються цього регіону, охарактеризував творчий доробок 320-ти українських, російських та німецьких дослідників краю, проаналізував творчий доробок українських (Д.І.Зубрицького, С.І.Шараневича, А.С.Петрушевича), польських (А.Бельовського, Б.Лімановського) та інших знавців регіону [10].