Етнографічне районування України

       ПІВДЕНЬ

       До південного етнографічного району належать Запорізька, Херсонська, Миколаївська, південь Дніпропетровської та Одеської областей, а також Крим. Південь, або Степовий етнографічний район можна поділити на три групи: південно-східна (Приазовья), нижньоподніпровська, південно-західна.

       Історичний розвиток південних теренів України, як і Слобожанщини, зумовив яскравий вияв різних культур — і кочових народів, і еллінської Середземноморської цивілізації, і кавказців, і слов’ян. Тут поруч з українцями, білорусами, росіянами живуть болгари, серби, молдовани, греки, німці, вірмени, татари та ін. Проте переважає все ж українська традиція. Хати будувалися з товстими стінами, глибокими амбразурами для вікон і дверей, вкривалися високими дахами з соломи або очерету. Причілки хат виходили на вулицю, тому вони найкраще оздоблювалися розписом. На фронтонах встановлювався дерев’яний кінь (вершило) або голуб, в деяких районах — різьблене зображення змії, що є дуже архаїчним елементом у культурі південних українців. Подвір’я обгороджувалося кам’яними мурами, за якими було видно всі господарські будівлі:

       погріб із високим накриттям і дверима, плита (кабиця), на якій готували їжу влітку. Біля причілку хати обов’язково був квітник (палісадник), де росли мальви, нагідки, чорнобривці, бузок.

       В інтер’єрі хати значну роль відігравали домоткані доріжки (ряднинки), настінні килими, налавники, а також вишиті хрестиком і гладдю рушники; вікна прикрашалися мережаними фіранками, ліжка — вишитими і мережаними простирадлами, край яких виглядав з-під ковдри, а також вишитими подушками.

       На Дніпропетровщині широко побутував декоративний розпис: всередині хати розписувалося все — комин, верхні фризи стін, припічок, навіть стеля. Дуже поширеним був також керамічний посуд.

       Одяг південного регіону України відзначається поєднанням найкращих рис народного вбрання з елементами міської моди. Так для пошиття одягу як чоловічого, так і жіночого, тут використовували переважно фабричні тканини, адже в цих районах не вирощувався ні льон, ні коноплі. Жінки носили приталені кофти з вузенькими комірцями або традиційні українські сорочки з пишно зібраною горловиною, дуже рясні й довгі спідниці з нашитими на подолі декоративними смугами з плису, оксамиту чи атласу. Носили також вишиті або кольорові фартухи з фабричних тканин, безрукавки. Чоловічі сорочки були вишиті спереду, їх, як правило, заправляли в штани, тільки в Криму була поширена чоловіча тунікоподібна сорочка, що носилася поверх штанів. Верхнім одягом для чоловіків і жінок були пальта різного крою, з хутряними комірами, хоча також побутували й традиційні свитки, кожушки. Типовим чоловічим одягом став у ХVІІІ — ХІХ ст. піджак, який тут називали твинчиком. Жінки також носили й плахти, але переважно як святкове вбрання, головним убором був шовковий очіпок, на який вдягалася намітка, а пізніше хустка.       Чоловіки носили смушкові або з іншого хутра шапки, а весною й восени — картузи. Типовим взуттям для холодної пори року були жіночі й чоловічі шиті на ваті “валянки”, які взувалися в гумові калоші.

       Господарство півдня переважно землеробське. Тут була поширена молотьба котком з допомогою диканів та гарманування. Садівництво займає значну частину південних земель, поширене також виноградарство, особливо на Миколаївщині й Одещині. Скотарство південних районів має багато спільних рис із східними регіонами: шкіряний одяг чабанів, гирлига, гаман, де зберігалися лікувальні інструменти, ножі, ріжки тощо. З сільськогосподарського транспорту тут були поширені вози (підводи), а також гарба з високими бортами, що використовувалась для перевезення сіна або соломи, інших громіздких сільськогосподарських продуктів.

       Через відсутність у степах прісної води тут мало криниць. Тому в південних районах населення будує в кожному подвір’ї спеціальні ями для збирання дощової води, яка використовується для поливання городини. Дно і стінки таких басин (місцева назва) звичайно цементується. Це дає змогу зберігати чисту питну воду, яку привозять з інших районів. Часто в одному подвір’ї є по дві басини: для дощової та для питної води.

        Ми розглянули основні історичні особливості формування етнографічних районів України переважно на матеріалі будування поселень, житла, типу господарства, одягу, прикрас, деяких звичаїв та обрядів тощо. Зазначимо, що деякі явища культури, наприклад, народна музика, танці, пісні за своїми особливостями потребують дещо іншого районування, бо межі їхнього поширення не завжди збігаються з прийнятими історико-етнографічними зонами України.