Валютно-курсова політика центрального банку

Рік1-й кв.2-й кв.3-й кв.4-й кв.За рік

1996385017042165472812448

19973788-199-1064202545

1998-2224-3325-16567541040

19994490431356341052324961

Для підтримки валютного курсу рубля вже з листопада 1997 р. використовувались підвищення ставки рефінансування Центробанку та інтервенції з валютних резервів. Зміни ставки рефінансування давали змогу регулювати тиск на валютний ринок шляхом зміни орієнтиру прибутковості позичкових цінних паперів. Зрештою, ЦБ РФ відмовився від того, щоб змінювати ставку рефінансування. Останній раз у 1998 р. вона була змінена з 60% до 80% (з 24.07.1998 р.), причому це її значення зберігалось аж до 10 червня 1999 р. (з 10.06.1999 р. – 55%).

Використання валютних інтервенцій для підтримки курсу рубля призвело до значного скорочення золотовалютних резервів за перші вісім місяців 1998 року. Тільки за серпень 1998 р. на це витрачено майже 6 млрд дол. США. В результаті Центробанк відмовився від політики підтримки курсу рубля за рахунок золотовалютних резервів, про що було оголошено 1 вересня 1998 року. З 2 вересня ЦБ перейшов на режим плаваючого валютного курсу рубля з курсоутворенням у системі торгів СЕЛТ. Отже, значні витрати валютних резервів для підтримки курсу рубля (до того ж ще й завищеного) по відношенню до долара США є однією з вагомих причин валютної кризи 1998 року.

Підтримці курсу рубля сприяло скорочення грошової маси. За даними Центробанку, за 7 місяців 1998 р. грошова маса М2 в Росії зменшилась на 3,8 відсотка.

Центробанк РФ визнав [46], що бажання досягти фінансової стабілізації за будь-яку ціну в першій половині 1998 р. призвело до завищення офіційного курсу рубля, що справило на економіку свій вплив у вигляді погіршення платіжного балансу, падіння ефективності експорту і значних витрат валютних резервів. Разом з тим у серпні 1998 р. в умовах панічних настроїв під час фінансової кризи офіційний курс рубля виявився суттєво заниженим. Тому треба було витримувати рівноважний курс, який би, з одного боку, забезпечував рентабельність експортних операцій, а з другого – захищав би інтереси російських виробників і споживачів.

За деякими оцінками, на початок липня 1998 р. реальний курс рубля становив 8,5-9,0 руб./дол. США [15], тоді як офіційний - близько 6,2 руб./дол. Світовий досвід показує, що рано чи пізно курс національної валюти неминуче впаде через його штучне завищення протягом тривалого часу. Та ж Бразилія, наприклад, спрямувавши на підтримку свого реала понад 4 млрд дол. США за рахунок валютних резервів, припинила їх витрати, девальвувавши, зрештою, національну грошову одиницю. Таким чином, підтримання завищеного офіційного курсу рубля до долара США визначено як один з факторів відповідальності грошово-кредитної політики Центробанку Росії за фінансову кризу.Щодо відповідальності значного скорочення валютних резервів Центробанку за фінансову кризу в Росії надається досить цікаве обгрунтування [24], яке базується на тому, що для оцінки стабільності національної валюти існують як би "індикатори раннього попередження". Так, для оцінки ступеня стабільності загального рівня внутрішніх цін таким індикатором виступають темпи зростання грошової маси і масштаби зміни попиту на гроші. А для оцінки стабільності курсу національної валюти таким індикатором є рівень забезпечення пасивів у національній валюті активами в іноземній валюті. Як активи тут визначаються показники резервів в іноземній валюті , а як пасиви - різні грошові агрегати, залежно від моделі грошового устрою країни та інших обставин ("готівкові гроші в обігу", "грошова маса", але найчастіше - "грошова база").

Динаміка активів і пасивів за останні 3 роки до кризи свідчила про те, що грошово-кредитна та валютна політика Центробанку в цей період відзначалась "високим ступенем безвідповідальності". У той час, як активи в іноземній валюті за період з моменту введення валютного коридору 6 липня 1995 р. і до початку останньої фази фінансової кризи влітку 1998 р. були збільшені лише на 7,5%, основні грошові агрегати в російській валюті зросли на 135-151% [24]. На думку авторів вищезазначеного обгрунтування відповідальності за фінансову кризу, "ножиці" між валютними активами і рубльовими пасивами, що дедалі збільшувались, зробили девальвацію рубля неминучою.

Одним із найбільш наочних "індикаторів раннього попередження", який свідчить про можливу зміну курсу національної валюти, є співвідношення валових валютних резервів і грошової бази. Відомо, що чим ближче це співвідношення до 100%, тим менша імовірність різкої дестабілізації валютного курсу. Ця закономірність успішно реалізується при здійсненні грошово-кредитної політики на принципах так званого "валютного комітету" (валютного бюро), наприклад, у Естонії чи Аргентині. У тих же країнах, де співвідношення валових валютних резервів і грошової бази близьке до 100%, але грошово-кредитна політика проводиться не за принципами "валютного комітету" (Чехія, Бразилія), валютні кризи супроводжуються відносно помірними темпами девальвації національної валюти (15-25%). Проте, коли це співвідношення нижче 60%, рівень девальвації може становити 45% і більше.