Валютно-курсова політика центрального банку
Наповнення валютного ринку звичайно складається з продажу валюти експортерами та її надходження внаслідок здійснення різних іноземних інвестицій. Досвід минулих років показав, що підприємства-експортери не дуже поспішають продавати свою валютну виручку. Прикладом може бути ситуація на Українській міжбанківській валютній біржі (місце курсоутворення та той час) в І половині 1998 року. В умовах, коли зовнішні джерела надходження валюти практично не існували і не було обов’язкового продажу частини валютних надходжень експортерами, досить часто мала місце ситуація відсутності валютної пропозиції в день торгів, через що НБУ для задоволення попиту на валюту змушений був здійснювати валютні інтервенції, скорочуючи свої валютні резерви. Виходячи з цього, відновлення восени 1998 р. норми обов’язкового продажу експортерами частини валютних надходжень було вимушеним заходом.Іншим джерелом наповнення валютних ринків Росії та України є різні іноземні інвестиції. Це кредити міжнародних фінансових та економічних організацій, окремих держав і суб’єктів господарської та фінансової діяльності, а також прямі іноземні інвестиції. Ще в минулі роки важливим джерелом наповнення валютних ринків для обох країн була участь нерезидентів на ринках облігацій внутрішніх державних позик.
Попит на валюту звичайно визначається необхідністю здійснення розрахунків за імпорт і виконання платежів по боргових зобов’язаннях, а також бажанням іноземних інвесторів вивезти за кордон інвестиційні прибутки чи весь обсяг інвестицій та іншими чинниками. Особливий тиск валютний ринок відчуває під час масового виведення з країни іноземних інвестицій і при виконанні зовнішніх боргових зобов’язань.
Валютний ринок регулюється насамперед безпосередньою присутністю на ньому центрального банку, який може викуповувати надлишкову (відносно попиту) пропозицію валюти для поповнення своїх валютних резервів і за їх рахунок задовольняти недостатню пропозицію валюти. Валютне законодавство обмежує терміни надходження попередньо оплачених товарів по імпорту та валютної виручки від здійснення експортних операцій. Ці заходи не тільки сприяють стабілізації валютних ринків, але певним чином запобігають так званій втечі капіталу, яка також є дестабілізуючим фактором.
З метою зменшення попиту на валютних ринках в Україні та Росії: обмежено придбання іноземної валюти за кошти в національній валюті з рахунків іноземних банків; є обмежувальна норма, за якою резидент може придбати валюту тільки під певний контракт; також існували, існують чи вводяться обмеження на купівлю валюти банками для власних потреб й обмеження щодо попередньої оплати за імпортними контрактами та інші. Залежно від ситуації, такі заходи можуть скасовуватися та знову вводитись.
Регулювання валютного ринку здійснюється і шляхом використання різних інструментів грошово-кредитної політики: облікової ставки центрального банку, обов’язкового резервування пасивів комерційних банків, обмежень по грошовій масі, операцій центральних банків на відкритому ринку, рефінансування комерційних банків. Новими інструментами регулювання валютного ринку є депозитні сертифікати НБУ та безкупонні облігації Банку Росії. Вони мають зв’язувати вільні кошти комерційних банків і певним чином заповнити прогалину, що утворилась після ОВДП в Україні та ДКО у Росії.
І Росія, і Україна приєднались до статті УІІІ статуту МВФ. Це означає, що національні валюти обох країн повинні конвертуватись без обмежень при поточних операціях. Тому введення деяких обмежень на придбання іноземної валюти на валютних ринках є певним порушенням вказаної статті статуту МВФ.
Суть валютного контролю полягає в забезпеченні дотримання валютного законодавства, а основне завдання - у недопущенні незаконного відтоку капіталу з держави за кордон. Об’єктом валютного контролю є валютні операції за участю резидентів і нерезидентів. Основний орган валютного контролю - Центральний чи Національний банк. Агенти валютного контролю - податкові та митні органи й інші організації, які, відповідно до законодавства, здійснюють функції валютного контролю, а також уповноважені банки.
Оскільки головним чином втеча капіталу відбувається через фіктивні імпортні контракти з попередньою оплатою та через експортні контракти, коли отримана валютна виручка залишається за кордоном, у Росії та в Україні валютному контролю за експортно-імпортними операціями приділяється значна увага.
В Україні здійснення валютного контролю за експортно-імпортними операціями регулюється Законом "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", відповідно до якого валютна виручка резидентів від експорту товарів, робіт чи послуг підлягає зарахуванню на валютні рахунки цих резидентів в уповноважених банках не пізніше 90 календарних днів з дня митного оформлення продукції, що експортується. Згідно з цим законом, товари чи послуги, що отримуються по імпорту на умовах відстрочення поставки, повинні надійти в Україну в терміни, що не перевищують 90 днів. У разі перевищення 90-денного терміну при виконанні резидентами договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного і фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення НБУ може надавати індивідуальні ліцензії. Указ президента України "Про запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних та інших державних витрат, заходи щодо забезпечення надходження доходів до бюджету і запобігання фінансовій кризі" від 21.01.1998 р. № 41 розповсюджує дію цього закону на здійснення розрахунків по експортно-імпортних операціях в українській національній валюті.До 1 січня 1999 р. в Росії строк здійснення розрахунків без відстрочення платежу по експорту та імпорту товарів, робіт, послуг, встановлений Законом РФ "О валютном регулировании и валютном контроле", становив 180 днів. Прийняттям Федерального Закону "О первоочередных мерах в области бюджетной и налоговой политики" (від 29.12.1998 р. № 192-ф3) дану норму зменшено до 90 днів. Цим законом встановлено також, що порядок надання і одержання резидентами відстрочення платежу на термін більше 90 днів по експорту та імпорту товарів (робіт, послуг) визначається Урядом РФ за погодженням з ЦБ РФ.