Виїзне інспектування банків

Завдання виїзного інспектування. Метою діяльності служб банківського нагляду Національного банку України є заохочення внутрішнього «самонагляду» тих комерційних банків, які він конт¬ролює. Це вимагає від керівництва банків розроблення та впровад¬ження відповідних механізмів управління ризиком з метою забезпе¬чення фінансової стійкості та дотримання вимог законодавчих та нормативних актів.

Основне завдання банківського нагляду полягає в тому, щоб з допомогою використання прийомів як виїзного, так і безвиїзного контролю забезпечити безперервний нагляд за банками. Першочерговим завданням безвиїзної наглядової діяльності є моніторинг ста¬ну та умов діяльності кожного закладу через контроль щомісячних і квартальних звітів. Головним завданням виїзного інспектування є перевірка достовірності інформації, поданої у цих звітах, та оцінка здатності керівництва розробляти та підтримувати відповідні поло¬ження, механізми й процедури та систему контролю ризику у комер¬ційному банку.

«Якісний» аналіз процесу управління ризиком може бути здійс¬нено лише виїзним інспектуванням.

Інспектування доповнює та деякою мірою опирається на роботу, проведену внутрішніми та зовнішніми аудиторами. Зовнішні ауди¬тори залучаються керівництвом, щоб упевнитися, що бухгалтерські та інші записи та проводки відповідають установленим вимогам і що фінансові звіти правильно відтворюють фінансовий стан та умо¬ви установи. При цьому внутрішні аудитори несуть відповідальність за оцінку системи внутрішнього контролю та інформаційної систе¬ми управління.

Інспектування саме по собі зосереджується на оцінці, тоді як аудит — на перевірці.

Типи ризику. Відомо п'ять основних сфер ризиків, якими банк має ефективно керувати з метою забезпечення прибуткової діяльно¬сті та підтримання надійності та платоспроможності:

Кредитний ризик (ризик неповернення коштів) означає, що бан¬ківська установа має фінансову структуру, яка за активами склада¬ється з різноманітних балансових та позабалансових статей, що за своєю суттю обумовлюють різні ступені ризику неповернення кре¬диту. Кредитний ризик може бути в межах від номінального до по¬тенційно повного збитку.

Ризик процентної ставки (РПС) пов'язаний з тим, що зміни ситу¬ації на ринку впливають на процентну ставку. Керівництво банку має проаналізувати цей вплив і те, якою мірою портфель позик прив'яза¬ний до індексу процентної ставки, наскільки та на який період індекс зафіксовано, як вплине на можливість стягнення процентного доходу падіння чи зростання процентної ставки, додатним чи від'ємним є розрив за процентними ставками та за термінами погашення?

Ризик ліквідності вимагає від керівництва банку з'ясування структури погашення активів та виконання зобов'язань, а також та¬ких питань: звідки банк залучає депозити та інші фонди? Якою є здатність банку збільшити кошти через продаж активів та як швид¬ко він може це зробити?

Операційний ризик означає, що керівництво банку має проаналі¬зувати, які типи ризику притаманні різним операційним системам банку, яких заходів воно має вжити.

Юридичний ризик вимагає від керівництва банку аналізу таких питань: чи всі операції банку були проведені відповідно до вимог

чинних законів та нормативних актів? Чи всі механізми повернення коштів було використано належним чином? Чи багато позичкових справ будуть передані до суду?

Є ще багато типів ризиків, над якими має працювати керівництво банку, — електронний ризик, крос-валютний ризик тощо. Однак ос¬новні п'ять типів ризику, згадані вище, потребують великої уваги з боку керівництва. Отже, для інспектування дуже важливо повністю оцінити процеси управління ризиком, притаманні банку.

Процеси управління ризиком. Процеси управління ризиком — це ті заходи, які були розроблені та впроваджені керівництвом бан¬ку для ефективного контролю ризику в різних сферах банківської діяльності. Процеси управління ризиком в основному містять чоти¬ри складові.