Еволюція міжбанківських розрахунків в Україні

Як наслідок, Держбанк був позбавлений можливості регулювати грошовий обіг та контролювати діяльність спеціалізованих банків, а також застосовувати на фінансовому ринку економічні методи регу¬лювання банківської системи, зокрема змінювати норми обов'яз¬кових резервів та процентних ставок за активними та пасивними операціями. Це звело нанівець спроби проведення грошово-кредит¬ної політики, і саме «монобанк» в особі Держбанку, який був осно¬вою однорівневої банківської системи, був заінтересований у пере¬ході до дворівневої банківської системи.

Ключовим моментом другого етапу (1991—1994 рр.) реформу¬вання банківської системи була реструктуризація мережі банків:

створення Національного банку України (НБУ),

формування Національним банком України власної мережі

регіональних управлінь,

перетворення установ державних спеціалізованих банків у

самостійні комерційні банки. Державні банки (Промінвестбанк,

«Україна», Укрсоцбанк) акціонуються персоналом банків, а також окремими клієнтами цих банків,

— утворення нових комерційних банків. Створюються банки «нової хвилі» із залученням значного приватного капіталу (подаль¬ший розвиток спільних підприємств, малих підприємств, акціонер¬них товариств) і коштів новостворюваних державних бюджетних та позабюджетних фондів.

Діяльність комерційних банків будувалася на власних та залуче¬них ресурсах. їм була надана самостійність у визначенні об'єктів кредитування, строків депозитів та кредитів, процентних ставок за пасивними та активними операціями. Починаючи з 1992 р., взаємні розрахунки між комерційними банками стали здійснюватися на ос¬нові встановлення кореспондентських відносин з відкриттям корес¬пондентських рахунків один у одного або через рахунки, відкриті в Національному банку України.

У 1992—1993 рр. в Україні використовувалася модель міжбан¬ківських розрахунків за кореспондентськими рахунками, відкрити¬ми в регіональних управліннях Національного банку України. Для здійснення міжбанківських розрахунків використовувалися спеціа¬лізовані підрозділи НБУ — розрахунково-касові центри (РКЦ) при регіональних управліннях. Саме там відкривалися кореспондентські рахунки для комерційних банків, розташованих у відповідному ре¬гіоні України.

Після безпосереднього переказування коштів на адресу банку-кореспондента така модель розрахунків передбачала відображення цих коштів на рахунках, які відкриті в РКЦ. Це призводило до того, що значні суми коштів, які перебували в міжбанківському обігу, не¬своєчасно відбивалися на кореспондентських рахунках, що знижу¬вало дієвість контролю НБУ за станом міжбанківських розрахунків.

Механізм розрахунків не передбачав елементів заліку, тобто вони відбувалися в повній сумі платежів між господарюючими суб'єктами.

Контроль за станом міжбанківських розрахунків здійснювався залежно від стану комерційного банку в цілому як юридичної особи, за «консолідованими» кореспондентськими рахунками.

У 1992 р. в Україні оброблялося в середньому 1 млн 600 тис. платіжних документів за день.

Недоліки паперової технології було усунуто на третьому етапі становлення банківської і платіжної систем України.

У 1992 р. було розроблено «Концепцію створення системи елек¬тронного грошового обігу». Ця концепція передбачає впровадження в народне господарство України нової технології обслуговування банків, організацій та фізичних осіб, заснованої на виконанні різно¬манітних платіжних операцій за безпаперовою комп'ютерною тех¬нологією. Така система має назву «система електронного переказу