Еволюція міжбанківських розрахунків в Україні

Щоб краще зрозуміти нинішній стан платіжної системи України як екс-радянської республіки, важливо розглянути її історичне ко¬ріння. З 1930 р. до недавніх реформ єдина банківська система обс¬луговувала весь Радянський Союз.

Держава володіла всіма коштами підприємств, платіжні операції здійснювалися через внутрішньобанківські перекази. При цьому ос¬новною вимогою до системи розрахунків та її відмінною рисою був контроль, а не оперативність, зручність або надійність.

Внутрішньобанківські розрахунки між установами Держбанку СРСР здійснювалися за системою міжфілійних оборотів (МФО), яка була запроваджена в 1933 р. У цю саму систему були включені й

установи Зовнішторгбанку («Внешторгбанка») СРСР. Щорічно за міжфілійними оборотами в СРСР здійснювалося до 200 млн операцій.

Розрахунки через систему міжфілійних оборотів здійснювалися переказуванням сум за рахунками у різних установах однієї системи банку. В міжфілійних оборотах брали участь усі філії банку, однак у кожній конкретній операції — дві філії, що кореспондували між со¬бою. Одна з них видавала доручення, тобто починала операцію і здійснювала початковий провід. її умовно називають «філією А». Друга виконувала доручення та відповідала першій, виконуючи від¬повідний оборот. її умовно називають «філією Б». Кожна установа могла виступати як в одній, так і в іншій ролі.

Засобом міжфілійних розрахунків були авізо за МФО, які скла¬далися та спрямовувалися в розрахунково-касові центри (РКЦ) при центральному банку або в процесингові центри головного банку. Авізо зазвичай пересилалися засобами спецпошти (паперові пошто¬ві авізо) або телеграфом (телеграфні авізо). Платежі здійснювалися незалежно від наявності коштів на кореспондентських субрахунках, однак загалом у межах кредитового сальдо на кореспондентському рахунку банку.

Цей механізм розрахунків передбачав централізований порядок їх регулювання та контролю за своєчасним, коректним завершен¬ням (тобто своєчасним отриманням філією Б та відображенням пла¬тіжної операції в обліку). Операції з обліку та контролю МФО за ручного оброблення документів мали значну питому вагу в загаль¬ному обсязі обліково-операційної роботи, і тільки застосування комп'ютерів та відповідного програмного забезпечення скоротило час та зменшило трудомісткість операцій.

Перевагою системи розрахунків через МФО було те, що вона бу¬ла добре організована і дисциплінувала бухгалтерський апарат бан¬ків, оскільки вимагала особливо чіткої організації та суворого конт¬ролю всіх етапів проходження платіжних документів.

Основним недоліком цієї моделі була відсутність ресурсного об¬меження діяльності установ банку, бо платіж здійснювався в будь-якому разі, а не лише в межах кредитового сальдо. При цьому не¬можливо було чітко розмежувати ресурси банків. Крім того, нерідко траплялися помилки під час складання документів. Якщо працівник РКЦ не помічав помилок, то дефектний документ брався до оброб¬лення. Це призводило до повторних запитів філії «А» до РКЦ і ви¬магало повторних відповідей, що збільшувало час оброблення. Ти¬повою помилкою було також неповне оформлення авізо. Унаслідок зазначених вад моделі розрахунків через МФО в них «зависали» ве¬личезні суми.

Як показав багаторічний досвід діяльності Держбанку, розрахун¬ки в межах одного банку успішно здійснювалися за умов централі¬зовано керованої економіки. Централізоване керування як Держбанком, так і його клієнтами-підприємствами забезпечувало відносну стабільність такої схеми розрахунків, незважаючи на згадані її вади. У деяких країнах аналогічна система розрахунків успішно застосо¬вується між філіями та відділеннями одного банку.

. Політичні зміни, що відбулися на території Радянського Союзу, спричинили істотні зміни і в системі банківських розрахунків. Ці зміни були зумовлені передусім дезінтеграцією радянської платіж¬ної системи. Монобанківська система зникла наприкінці 80-х років і поступилася місцем дворівневій банківській системі.

Загалом в еволюції міжбанківських розрахунків в Україні можна вирізнити три етапи, що відповідають етапам реорганізації банків¬ської системи в цілому.

Першим етапом (1988—1991 рр. — ще за часів входження України в СРСР) можна вважати розвиток елементів ринкової еконо¬міки в господарському механізмі. У державних банках почала з'явля¬тися нова клієнтура — приватні підприємці. Але механізми розрахун¬ків не змінювалися. Був збережений порядок розрахунків за МФО. Він поширювався на установи всіх державних спеціалізованих банків. Ці установи як суб'єкти господарювання мали всі атрибути юридично самостійних осіб, але при цьому включалися в єдину державну бан¬ківську мережу. Вони керувалися зведеними кредитними та касовими планами Держбанку СРСР, виконували фінансово-кредитні та розра¬хунково-касові операції, вели облік за загальними правилами.Надалі передбачалося забезпечити фінансову самостійність бан¬ків. Однак це завдання було нереальним, зокрема і через механізм міжбанківських розрахунків: позаплановий перерозподіл готівки між банками в процесі МФО створював неявні та неоформлені кре¬дити за рахунок Держбанку. Ці кредити були за характером знеосо¬бленими, безстроковими та безкоштовними, що є ненормально.