Санаційна спроможність підприємства

Завершується аудит загальною оцінкою санаційної придатнос­ті з наступним прийняттям рішення про доцільність санації чи лі­квідації підприємства.

Базою для проведення санаційного аудиту є вихідні дані про оперативне (фактичне) та стратегічне становище підприємства. Джерела інформації, що використовуються в процесі санаційного аудиту, показано на рис. 2.

Поряд зі звітними бухгалтерськими даними для оцінки санацій­ної придатності підприємства слід також використовувати зовнішні джерела, а саме: статистичні дані, які характеризують діяльність тієї чи іншої галузі та народне господарство в цілому, описовий матері­ал засобів масової інформації, висновки незалежних експертів, нор­мативні документи. Треба зауважити, що процес збирання та систе­матизації даних щодо стратегічного становища підприємства є набагато складнішим, ніж збирання інформації щодо його актуаль­ного стану.

Рис. 1. Структурно-логічна схема проведення санаційного аудиту

Проводячи причинно-наслідковий аналіз становища під­приємства, що перебуває у фінансовій кризі, можна використати ме­тодику проведення поглибленого аналізу фінансово-господарськогостану неплатоспроможних підприємств, затверджену Агентством з питань запобігання банкрутству підприємств 21 березня 1997 p., a також Положення про порядок проведення санації державних під­приємств, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 p.

Як показано на рис. 1. оцінка масштабів та глибини кризової ситуації здійснюється на підставі причинно-наслідкового аналізу фак­тичних показників діяльності підприємства в розрізі фінансової та ви­робничо-господарської сфер. Аудит фінансової сфери включає: оцін­ку динаміки і структури валюти балансу; аналіз джерел власних коштів; аналіз структури дебіторської (кредиторської") заборгованості та структури активів; аналіз формування та використання прибутку.

Першим кроком є вивчення динаміки валюти балансу та його струк­тури за кілька років. Тенденція до зменшення валюти балансу свід­чить про скорочення підприємством обсягів своєї господарської дія­льності. Це, у свою чергу, і може бути головною причиною його неплатоспроможності. У процесі аналізу балансу особлива увага звер­тається на дослідження та розшифрування таких статей:

— товари відвантажені, не оплачені в строк,

— розрахунки з дебіторами за товари, роботи та послуги, не оплачені в строк;

— збитки звітного й минулих років;

—довгострокові (короткострокові) кредити та позики не пога­шені в строк;

— розрахунки з кредиторами за товари, роботи та послуги, не оплачені в строк.

Рис. 2. Джерела інформації, що використовуються в процесі санаційного аудиту

Наступним кроком є аналіз джерел власних коштів. Оскільки одні­єю з важливих характеристик фінансового стану підприємства є його фінансова незалежність від зовнішніх джерел, то виявляється доціль­ним обчислення коефіцієнта фінансової незалежності, «автономії» (Каш). Він визначається як відношення загальної суми власних коштів до підсумку балансу [Кает = ряд. 495 / ряд. 330 балансу]. Практика свід­чить, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суми власних джерел фінансування, тобто критичне значення Кавт = 0,5. Що вищим є значення коефіцієнта, то ліпшим є фінансовий стан підпри­ємства (менша залежність від зовнішніх джерел).

Для визначення фінансової стійкості розраховують коефіцієнт фінансової стабільності (Кфс), який характеризує співвідношення власних та позикових коштів [Кфс = ряд. 495 / (ряд. 530 + ряд. 750)]. Перевищення власних коштів над позиковими вказує на те, що під­приємство має достатній рівень фінансової стійкості і є відносно не­залежним від зовнішніх фінансових джерел. Нормативне значення Кфс повинно перевищувати 1. Якщо ця умова не виконується, то слід з'ясувати причини зменшення фінансової стабільності (падіння ви­ручки, зменшення прибутковості, необгрунтоване збільшення мате­ріальних запасів тощо).