Тіньова економіка

Скандал вже на стадії підготовки до приватизації пакету акцій НЗФ стимулював гучні публічні заяви конкуруючих сторін. Так, за словами голови правління ПриватБанку О. Дублета, цей банк готовий заплатити за виставлений на конкурс пакет акцій (з урахуванням передачі в управління й державного пакету акцій) 540 млн грн. Цю суму окремі експерти вважають безпрецедентною і сумніваються в її обґрунтованості. Водночас президент корпорації “Інтерпайп” Є. Берштам підкреслив: “За пакет НЗФ ми запропонували ціну, за яку не буде соромно ані державі, ані нам”. Правда, конкретну суму, про яку йде мова, він не назвав, оскільки на той момент не було відкрито конвертів з пропозиціями.Взагалі, не зупиняючись на суті методів оцінки вартості підприємств, зазначимо, що розбіжності в самих оцінках цілком закономірні через мінливість їх інформаційної основи – ситуації на конкретних ринках, де діють підприємства, вартість яких оцінюється. Однак застосування тіньових механізмів організації процедури приватизації державного та комунального майна дає змогу підібрати таке обґрунтування ціни та умов приватизації, які є найвигіднішими для певних претендентів. По суті, саме додаткові умови приватизації НЗФ, що, на думку деяких експертів, перетворили корпорацію “Інтерпайп” на єдиного реального претендента на пакет акцій НЗФ у поєднанні із заниженою стартовою ціною, склали інформаційну основу для формування іміджу “тіньової” щодо приватизації НЗФ. Саме тому, наприклад, фракція Соціалістичної партії у Верховній Раді вимагає від Генеральної прокуратури спеціального розслідування ситуації, що склалася на НФЗ.

Показово, що деякими аналітиками Нікопольський феросплавний завод не розглядався як підприємство, що може стати причиною конфлікту між фінансово-промисловими групами (ФПГ). Щоправда, й дніпропетровські ФПГ розглядались ними як єдине ціле. Цілком імовірно, що це пов’язано із “мирним співіснуванням” на цьому феросплавному заводі корпорації “Інтерпайп” та ПриватБанку. Нинішній же розкол можна пояснити загостренням політичної боротьби із наближенням президентських виборів та приватизацією найпривабливіших об’єктів вітчизняної економіки. Натомість як потенційно конфліктні розглядались нафтові (“Укрнафта”, Дрогобичський, Надвірнянський та Кременчуцький нафтопереробні заводи) і сировинні підприємства (Північний, Південний та Центральний гірничо-збагачувальні комбінати, рудоуправління “Суха балка” та Комсомольське рудоуправління).

Приватизаційні справи 2002-2003рр. висвітлили також суб’єктивність підходу до додаткових умов приватизаційного конкурсу, які встановлює Фонд державного майна. Справа не тільки в тому, що додаткові умови носять індивідуальний характер. З позиції захисту економічних та соціальних інтересів українського суспільства в цілому це може бути цілком виправдано, оскільки мова йде про стратегічно важливі об’єкти. Парадоксально те, що, декларуючи перед громадськістю доцільність існування таких додаткових умов в одних випадках, одні ж і ті самі комерційні структури виступають проти таких умов в інших ситуаціях. Так, корпорація “Інтерпайп” виступила на захист додаткових умов приватизації НЗФ, що, на думку багатьох експертів, забезпечує їм перемогу у приватизаційному конкурсі по цьому підприємству, тоді як раніше той же “Інтерпайп” оскаржив у суді договір купівлі-продажу Північного ГЗК структурами “УкрСиббанку”, що базувалась саме на таких додаткових умовах. Причому оглядачі звертають увагу на те, що Кабінет Міністрів, який через Генеральну прокуратуру оскаржує тепер умови конкурсу, раніше їх сам і затвердив. Як зазначав раніше на одній із своїх прес-конференцій М.Чечетов, ініціатива висування додаткових умов виходила від керівництва Північного ГЗК та місцевої адміністрації. Ця ініціатива була підтримана Мінпромполітики та Мінекономіки.

Тому закономірно, що у контексті останніх подій у сфері приватизації все більше фахівців схиляється до думки, що невдовзі стосовно приватизації кожного великого, стратегічно важливого підприємства буде прийматись окремий закон. Підтвердженням такої тенденції може слугувати реєстрація у Верховній Раді проекту Закону “Про особливості приватизації підприємств Державної акціонерної компанії “Укррудпром”.

По суті, розглянуті вище приклади приватизації можна віднести до сфери функціонування “паралельної”, а не “кримінальної” економіки, оскільки на підставі оприлюднених фактів можна говорити не про якесь навмисне порушення закону, а про різні підходи до визначення критеріїв ефективної приватизації об’єктів. Так, якщо першочерговою метою приватизації державного й комунального майна вважати збільшення обсягів надходжень коштів до відповідних бюджетів, то потрібно посилювати конкуренцію через допуск до конкурсу на придбання об’єктів якомога більшого числа претендентів. Якщо ж ставиться стратегічне завдання забезпечити ефективне функціонування підприємства та зміцнення його конкурентних позицій на ринку, то треба визначити майбутнього ефективного власника-інвестора. По суті, це та ситуація, яку описував О.Рябченко, говорячи, що більшість привабливих підприємств вже де-факто контролюються тими чи іншими комерційними структурами. Причому, як стверджує екс-народний депутат, серед таких об’єктів тих, якими управляють на підставі договору про передачу державою корпоративних прав, дуже мало.

Фактично кожен із критеріїв приватизації може бути визнаний як такий, що здійснюється в інтересах держави, і при кожному методі приватизації потенційно можуть бути вчинені корупційні дії ти чи інших посадовців.Але щоб довести не просто кримінальний, а заздалегідь організований характер рішення про порядок приватизації тих чи інших об’єктів, треба довести наявність попереднього зговору того чи іншого претендента на придбання об’єкта з відповідними посадовцями. А технічно це – дуже складно. Тому при передачі справ до суду найпоширенішим звинуваченням є перевищення службових повноважень. Водночас у ЗМІ досить часто, і це стосується не лише приватизації, а й інших “тіньових” процесів, наводяться приклади зі справ, стосовно яких ще немає остаточних судових рішень, а є лише висловлювання або дії представників МВС, прокуратури або ДПАУ. Таким чином, складається дещо парадоксальна ситуація, коли процеси тінізації економічної діяльності ніби й мають місце, але де-юре їх учасників публічно визнавати ще не можна. Все це накладає свій відбиток на висвітлення механізмів функціонування тіньової економіки в Україні, включаючи аналіз справ, які перебувають у стадії досудового розслідування або ж ситуацій, які навіть і не дійшли до суду.