Адміністративно-управлінський ресурс фінансової бюрократії
Автором найбільш відомих праць, в яких обґрунтована роль бюрократичної адміністрації у визначенні бюджетних пріоритетів і параметрів, є американський політолог та економіст Вільям Нісканен. «Сутність аналізу Нісканена полягає в тому, що спроби бюрократії максимізувати бюджети призводять до того, що частка державного сектору перевищує рівень, достатній для його нормального функціонування». Монографії В. Нісканена «Бюрократи і представницьке правління» (1971 р.), «Бюрократи і політики» (1975 р.) вважаються на Заході класичними працями з проблем бюрократизації сучасного суспільства.
На відміну від власника, споживача чи підприємця чиновник, як правило, не схильний надто замислюватись, тим більше постійно, над проблемами ефективності державного фінансового господарства, фіскальної служби, своєї роботи. Він досить часто байдужий до всього цього. Неодноразово висловлювалися підозри, що функціонери влади через саму природу державної служби, а також через те, що це не їхні особисті, а державні гроші, кошти суспільства, не можуть діяти інакше і мати державне фінансово-економічне мислення. Західні економісти і соціологи пояснюють функціональний менталітет й ідеологію поведінки бюрократії її статусом найнятих державою розпорядників суспільної власності та бюджету, тоді як приватний бізнес спирається на ініціативну самоорганізацію й відповідальне самоуправління суб'єктів господарювання, діючих власним коштом. Уже Адам Сміт попереджав, що урядові агенти вважають державні ресурси невичерпними, «вони не надають значення тому, за якою ціною купують і продають...». Сміт характеризує державного службовця непривабливими рисами: «Не тільки невідання і помилкова обізнаність, а й дружба, партійна ворожнеча та особисте невдоволення часто ведуть до неправильних дій цих чиновників».
Розпоряджаючись витрачанням бюджетних ресурсів, бюрократ особисто незаінтересований у виборі найекономнішого варіанта, бо у нього відсутня мотивація до економії державних коштів. Не дивно, що бюрократія — об'єкт палких філіппік з боку адептів як правих, так і лівих поглядів. На думку деяких американських політологів, бюрократія не здатна бути на висоті тих суспільних сподівань і вимог, що диктуються ринковими засадами господарювання: «Навіть належним чином керовані державні установи уособлюють марнотратність, а через те символізують собою брак відповідальності та адміністративного мистецтва, не знаючи, не турбуючись про потреби людей або ігноруючи їх» .
Якщо раціональності, проникливості, підприємливості, притаманних діловим людям, бюрократія в масі своїй не може мати в принципі, то її небезпідставно звинувачують у спричинюваному нею завищенні величини державних видатків порівняно з істинною вартістю потрібних суспільству благ і послуг, а також у невисокій ефективності витрачання бюджетних коштів. «Висновок полягає в тому, що спроби скоротити надмірні державні видатки мають бути скоріше спрямовані на мотиваційні засади бюрократії, ніж на загальний рівень бюджету і податків», — вважає, розмірковуючи над причинами розростання держави, Джеймс Б'юкенен.Досвід демократично-правових країн свідчить, що під час прийняття рішень більшістю голосів бюрократичний апарат, перебуваючи у явній меншості, має можливість досить успішно реалізовувати свої інтереси. Адже як тільки більшість приймає рішення про фінансування розширеного обсягу суспільних благ (бюджетних видатків), це рівнозначно створенню деякої додаткової кількості робочих місць для державних службовців.
«...Останні на наступних виборах віддадуть свої голоси за подальше збільшення видатків, чого б вони не зробили, залишаючись небюрократами. Зростання обсягу суспільних благ є живильним середовищем для зростання чисельності бюрократів, які, у свою чергу, підтримують наступні нарощування обсягів. Цей процес і зумовлює значною мірою надмірне розширення державного сектору».
Пріоритет у емпіричному підтвердженні наведених вище дедуктивних міркувань належить американському соціологу Р. Мар-тіно, який у 1933 р. узагальнив результати муніципальних виборів у м. Остін, штат Техас. Виявилося, що на загальному рівні у виборах брало участь 58,1 % електорату, серед них частка працівників муніципальних служб та членів їхніх сімей становила 87,6 %. Природно допустити: якби все населення взяло участь у виборах на рівні муніципальних службовців, результати голосування могли бути іншими. За підрахунками Мартіно, завдяки високій активності, 5% корисливо орієнтованих, цілеспрямованих виборців (від їх загальної кількості) забезпечують 8 % голосів, 10% таких виборців — 16% голосів, далі, відповідно, 20% — 30 %, 30 % — 44 % і т. д. Причина полягає в тому, що ця категорія людей більш діяльна, обізнана, краще усвідомлює власні вигоди, ніж решта населення.
Маючи можливості маніпулювати громадською думкою на локальному рівні і навіть у загальнонаціональному масштабі, бюрократія контролює сектор електорату значно більший, ніж її власна чисельність, що в умовах розпорошення голосів посилює роль апарату у визначенні обсягу й структури бюджетів. Така можливість дає змогу паразитувати на некомпетентності багатьох людей; як показують соціологічні опитування, схвалення існуючого рівня державних видатків не виключає осуду рівня оподаткування.
В основі бюрократичної поведінки, яка підтверджується емпірично, лежать мотиви, названі Г. Туллоком «боротьбою за ренту». Використовуючи унікальну зручність і можливості своєї позиції у владних структурах, бюрократія через політичний вплив домагається додаткових переваг за рахунок суспільства. Уже не кажучи про особисті привілеї, зумовлені належністю до бюрократичного стану (доступ до інформації, синекури, пільги та ін.), прикладом такої ренти є бюджетні дотації, субсидії, податкові пільги, завдячувані діяльності урядових функціонерів у інтересах регіональних і галузевих лобістів, професійних спілок і т. п. Як наслідок, бюджетні асигнування завищуються.