Економіка Канади

У Канаді приблизно 80 % робочих місць забезпечує малий бізнес, а серед правових форм його організації чіль¬не місце мають акціонерні підприємства. Щодо малих під¬приємств, то вони є приватними компаніями з числом зай¬нятих менше 50 чоловік; 8-12 % з них щорічно банкруту¬ють. На відміну від США, у Канаді яскраво виражені диспропорції національної економіки з точки зору вкладу окремих провінцій у її економічний потенціал. Наприклад, вклад провінції Онтаріо оцінюється в 40 %; до того ж, Онтаріо і Квебек дають 77 % обробної промисловості країни, а Манітоба, Альберта й Саскачеван - більше поло¬вини сільськогосподарської продукції і основну частину зернових.

Банківська система Канади характеризується насампе¬ред досить високим ступенем концентрації. Лідером серед лише 11 комерційних банків країни (для порівняння: у США їх-близько 15 тис.) є «Ройал бенк оф Кенада», який за своїми активами наближається до провідних бан¬ків США. П'ять канадських банків перебувають у списку 300 найбільших банків світу.

На відміну від банків США канадські банки активно сприяють «канадизації» - викупу канадських фірм у іно¬земних власників. Друга відмінність полягає в тому, що банки Канади дуже рідко є центрами фінансово-олігархічних груп, поступаючись у цій ролі найбільшим промисловим монополіям країни. Однак банки завдяки своїй фінансовій силі реалізовують власні економічні інтереси в олігархічній системі, спираючись на непрямі важелі впливу. Наприк¬лад, у канадській фінансово-корпоративній групі «Аргус корп» банк «Ройал бенк оф Кенада» активно захищає інте¬реси національного капіталу; натомість у групі «Пауер корп» (Канада) ціла мережа комерційних банків Канади, США та інших країн забезпечують ґрунтовні економічні зв'язки з іноземним корпоративним капіталом, досягаючи конкурентоспроможності не у формі концентрованого вира¬зу економічної могутності нації, а у формі сукупності науко¬во-технічного, виробничого та організаційно-управлінсько¬го потенціалів.

Площа сільськогосподарських угідь-66 млн га-це всього 7 % території країни; з них 12 млн га відведено під пшеницю. У Канаді нараховується близько 313 тис ферм, на яких працюють менше 490 тис. чоловік. Незважаючи на порівняно низьку врожайність зернових (близько 22 ц/га; пшениця-приблизно 18 ц/га; для порівняння: у США- відповідно 43 ц/га і 26 ц/га), у Канаді щорічно вирощують до 50 млн т зерна, що забезпечує 1/5 частину всього світо¬вого експорту пшениці. Протягом останніх 40-45 років кількість ферм зменшилась на 1/2, а частка сільського ЕАН- впала з 21 % до 3,5 %. Середня величина ферми- 143,2 га - має тенденцію до зростання.

Наведені тенденції не дають вичерпного уявлення про складну й багатогранну картину сучасного розвитку еко¬номіки Канади, проте дають змогу розглянути жорстку при¬в'язку канадської економіки до ринку США, її підпоряд¬кований стан у північноамериканській індустріальній си¬стемі.

Засилля в Канаді американського й взагалі іноземного капіталу є причиною багатьох серйозних негативних на¬слідків для канадської економіки. По-перше, це маніпу¬ляції з цінами і прибутками, в результаті яких національ¬ний бюджет недоодержує значні суми доходів; по-друге, це обмежуюча практика у сфері експортної політики, коли матірна компанія вказує канадській місце збуту її про¬дукції, по-третє, прямі іноземні інвестиції сприяють підпо¬рядкуванню інтересам іноземного капіталу канадських ресурсів НДДЕР; по-четверте, роздратування в Канаді ви¬кликають претензії США поширити своє законодавство на діяльність філіалів американських корпорацій в Канаді.Діяльність іноземних корпорацій у Канаді викликала ідею «канадизації», тобто викупу в іноземців канадської власності. Ще 1971 р. була створена Корпорація розвитку Канади, покликана сприяти розширенню сфери національ¬ного контролю над економікою. Крім неї, створено Агентство перевірки іноземних інвестицій, яке не ставить бар'єрів на шляху цих інвестицій, але має на меті забезпечувати Канаді більш вигідні умови капіталовкладень. Агентство розглядає також заявки на купівлю контрольних пакетів уже існуючих канадських компаній та проекти нових інвес¬тицій з участю іноземних фірм.

Безліч прикладів (безпосередні зусилля приватного і державного корпоративного капіталу по встановленню на¬ціонального контролю над крупними фірмами) свідчать про те, що політика «канадизації» швидко набирала силу про¬тягом другої половини 70 - на початку 80-х років. Віднос¬но вщухла її напруга на початку 90-х років. На відміну від раніше поширеної думки про дезінтегруючий (щодо Пів¬нічної Америки) потенціал політики «канадизації» остан¬нім часом дедалі більше утверджується розуміння того, що реально втілюється не намагання розриву регіональних внутрішньо- і міжгалузевих зв'язків двох країн по капіталу, а перегляд і впорядкування системи таких зв'язків із вра¬хуванням ситуації, що змінилася. Канадський корпоратив¬ний капітал досяг більшої зрілості, усвідомивши особливі національні інтереси й помітно розширивши власні фінансо¬ві можливості.

З іншого боку, об'єктивно зберігають значення носії цик¬лічних імпульсів із Сполучених Штатів у Канаду-взаєм¬на торгівля, рух підприємницького й, особливо, позичкового капіталу, зміни в платіжному балансі. Зберігається визна¬чальна роль США у процесі формування єдиного північно¬американського циклу.