Економіка праці

Соціальні межі поділу праці визначаються рівнем монотонності праці та плинності персоналу, ставленням пра¬цівників до праці, станом міжособових стосунків. Моно¬тонність праці регламентується тривалістю однорідних опе¬рацій, що повторюються протягом робочого дня. Граничним значенням є тривалість таких операцій не менше, ніж 30 сек, частота повторюваності різнорідних елементів операції по¬винна бути не менше від п'яти за 30 сек.

Якщо межі поділу визначають межі допустимих рішень Щодо організації праці і виробництва, то для конкретної ви¬робничої ситуації важливо знайти найкращий варіант, тобто оптимальний рівень поділу праці, який розраховується на основі використання економічних психофізіологічних і соціальних критеріїв.

До економічних критеріїв поділу праці відносять затрати Робочого часу і матеріальні затрати на виконання робіт, рі¬вень використання кваліфікації працівників, тривалість ви¬робничого циклу виготовлення виробу, рівень продуктивності праці, витрати виробництва, прибуток підприємства Психофізіологічними критеріями поділу працює показники працездатності людини, яка залежить від санітарно-гігіє¬нічних умов праці, ступеня важкості та напруження праці, поєднання фізичних навантажень з розумовими. Соціальним критеріями поділу праці є стабільність колективу, низька плинність персоналу, висока дисципліна праці, хороший стан міжособистих відносин між працівниками, задоволеність змістом і умовами праці.Безпосереднім наслідком поділу праці є кооперація (лат. співробітництво). Праця, поділена за функціями, професіями, операціями, не може привести до створення готової продукції без об'єднання трудової діяльності спеціалізованих робіт¬ників. Таке об'єднання окремих виконавців для досягнення спільної кінцевої мети виробництва називається в економіці кооперацією праці. Трьом видам суспільного поділу праці відповідають три види кооперації праці у суспільстві в цілому, у галузі, на підприємстві. Економіка та організація праці причетні до останнього з трьох видів, який здійснюється у вигляді міжцехової, міждільничної і внутрішньодільничної кооперації.

Одним з основних напрямків удосконалення поділу та кооперації праці є розвиток суміщення працівниками фахів і трудових функцій розширення зон обслуговування.

Суміщення фахів - це така форма організації праці працівника, коли він у свій робочий час (законодавче встановлений і передбачений правилами внутрішнього тру¬дового розпорядку дня) виконує, поряд з роботами по основній професії (спеціальності), також роботи по одній чи декількох інших професіях (спеціальностях). Віднесення робіт до того чи іншого фаху (спеціальності) здійснюється відпо¬відно до Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і робітників, кваліфікаційних довідників посад керівників, спеціалістів і службовців для виробничих галузей, кваліфікаційного довідника посад службовців бюджетної сфери.

Суміщення функцій - це виконання поряд з обов'язками по основному фаху окремих функцій, які раніше викону¬валися працівниками інших професій. Зберігаючи профіль °єі роботи, працівник-частково виконує роботу іншого працівника. Наприклад, токар виконує функції налагодження свого верстата, хоча Це є обов'язком робітника іншого фаху - слюсаря-наладчика.

Суміщення професій і функцій слід розвивати в таких напрямках:

- суміщення різнорідних професій, що обумовлено вико¬ристанням багатопрофільного технологічного обладнання,

- суміщення основної роботи з роботою по технічному обслуговуванню свого обладнання (наладка, дрібний ремонт),

- суміщення основної роботи з господарським обслуго¬вуванням робочого місця (прибирання);

- суміщення різнорідних, але взаємопов'язаних робіт допо¬міжного характеру;

- укрупнення надмірно подрібнених операцій, підвищення змістовності праці.

Розширення зон обслуговування відрізняється від сумі¬щення професій тим, що тут відбувається суміщення робіт в рамках одного фаху. Завдяки цьому можна досягти поліпшення використання робочого часу; вивільнення пра¬цівників, робочий день яких завантажений не повністю, підвищення змістовності праці.