Економічні дискусії 20-30-х pp
Для побудови плану-прогнозу саме радянськими економістами вперше було використано метод урахування тенденцій минулого і екстраполяції їх на майбутнє. Цей метод базувався на теорії емпіри¬чних закономірностей, теорії статистичних та динамічних коефіціє¬нтів В. Громана1, який запропонував обґрунтовувати план, виходячи з аналізу дореволюційних пропорцій між вартісними обсягами про¬дукції промисловості та сільського господарства, оскільки вони ві¬дображають тенденції розвитку.
В. Базаров також пропонував орієнтуватися на показники розви¬тку економіки капіталістичних держав з поправкою на гірше госпо¬дарювання за початкових умов соціалізму .
Підтримуючи ідеї про «рухому економічну рівновагу», усі еко¬номісти надавали великого значення вивченню «кривих розвитку попередніх періодів». Автором ідеї «затухаючої кривої» був Авілов, але основний висновок з теорії «затухаючої кривої» зробив Базаров, який особливо активно виступав проти планування «утопічних тем¬пів» економічного зростання. Він указував на обов'язковість ураху¬вання дії закону спадної віддачі ресурсів.
Теорія «затухаючої кривої» набула розвитку в працях В. Грома¬на, М. Кондратьева, І. Каліннікова та інших. Навіть Струмилін про¬понував у питаннях планування спиратися на концепцію «затухаю¬чої кривої» (по суті, теорію спадної віддачі факторів виробництва) .
Радянські економічні теорії планування з великим інтересом сприймалися в усьому світі, але найбільші їхні досягнення так і не було визнано в СРСР. Економісти-немарксисти пропонували методи розробки планів, які суперечили марксистському розумінню соціа¬лістичного планування, оскільки базувались на підходах, відмінних від вироблених марксизмом. Діяльність найвідоміших економістів-немарксистів було незабаром узагалі оголошено «шкідливою», та¬кою, що суперечить економічній політиці партії.
Ще одним досягненням радянської економічної науки 20-х pp. була визнана світовою економічною думкою концепція регулюван¬ня сільського господарства, втілена в життя в роки непу.
Слід зазначити, що розв'язання проблеми планового регулюван¬ня розвитку аграрного сектора стояло дещо осторонь питання пла¬нового управління суспільною економікою в цілому.
Економісти всіх напрямків визнавали ринкову природу сільсько¬господарського виробництва. Тому планування його розвитку від¬бувалось на підставі принципу саморегулювання.
Однією з обов'язкових складових економічного відродження бу¬ло піднесення сільського господарства. Уже VIII Всеросійський з'їзд Рад (грудень 1920 p.) визнав необхідність опрацювання плану відновлення сільського господарства.
Згідно з декретом Раднаркому від 17 березня 1921 р. при Нарко¬маті землеробства РРФСР було створено спеціальну планову комі¬сію, керівництво якою покладалося на заступника голови особливої економічної наради А. В. Чаянова.
Проблемами планування в сільському господарстві займалися ви¬датні вчені-аграрники - М. Кондратьєв, М. Вавилов, А. Дояренко, А. Рибніков, Л. Літошенко, А. Перший, О. Челінцев та інші.Основною ідеєю плану розвитку сільськогосподарського вироб¬ництва за умов непу було пробудження господарської заінтересова¬ності селянства. А. Чаянов підкреслював, що тільки такий підхід «гарантує успіх плану», що тільки приватний інтерес є «стимулом і двигуном у розвитку селянського господарства». Тому планове ке¬рівництво стихійним селянським виробництвом передбачалось здій¬снювати не з допомогою вказівок з центру, не адміністративними заходами, а через використання економічних важелів.
Як важливий засіб підвищення продуктивності дрібних селянсь¬ких господарств розглядалася сільськогосподарська кооперація. Стимулювання селянського виробництва мало відбуватись через ринок, податкову політику, допомогу засобами виробництва.
Передбачалося значне обмеження сфери центрального управлін¬ня землеробством. За ним закріплювалися функції визначення осно¬вних напрямків сільськогосподарської політики, вирішення законо¬давчих та фінансових питань, управління державними господарст¬вами (радгоспами), проведення робіт загальнодержавного значення (меліорація, переселення та ін.), а також координація діяльності центрального апарату та місцевих земельних органів.