Економічні дискусії 20-30-х pp

Більшість економістів доводила, що приватна власність створює потужніші стимули для розвитку виробництва, тому повернення до капіталізму є неминучим.

Г. Гурвич у статті «Соціалізм і власність», опублікованій 1928 p. в одному з емігрантських журналів, виступаючи проти будь-яких

форм одержавлення власності, указував, що суспільна власність може належати лише державі і «ні найменшою мірою не належить окремим частинам держави або окремим громадянам», тому процес усуспільнення є ні що інше, як створення засад монополізації. Він указував, що монополії - це руйнівна сила, яка спотворює всі при¬родно-економічні зв'язки в суспільстві.

Навіть ті економісти, які поділяли марксистські погляди щодо необхідності впровадження суспільної форми власності, котра, на їхню думку, уможливлюватиме планове керування господарством, а отже, запобігатиме недолікам капіталістичного ладу (кризам, експ¬луатації, зубожінню тощо), поділялись на дві групи.Одні, слідом за Леніним, уважали, що перехід до соціалістичної форми власності має відбуватися поступово; конфіскація, націоналі¬зація - це тільки перші кроки до утвердження соціалістичної влас¬ності. Значно складнішим процесом є дійсне усуспільнення вироб¬ництва, яке відбувається через його природну централізацію та концентрацію.

Інші (цих поглядів дотримувались «ліві комуністи» - Бухарін, Бубнов, Осинський, Иоффе, Смирнов, Троцький, Преображенський) вимагали, щоб цей перехід здійснювався як швидкий , миттєвий акт (без перехідних форм) за принципом конфіскації власності.

Логічним продовженням теми перехідного періоду були дискусії, що розгорнулися довкола проблеми запровадження нової економіч¬ної політики (непу).

Унаслідок політики «воєнного комунізму» суперечності багато¬укладної економіки надто загострилися і перейшли в політичну сферу, що стало проявлятися передовсім у масових селянських бун¬тах і повстаннях.

За таких обставин почався перехід до нової економічної політи¬ки, що виходила з реальностей багатоукладної економіки. Складо¬вими непу стали: переведення державних підприємств на умови економічної самостійності; запровадження товарно-грошових від¬носин; використання державного капіталізму, кооперації; встанов¬лення податкового принципу взаємодії підприємств усіх секторів економіки з державою; налагодження міжнародних економічних зв'язків.

Фактична зміна орієнтирів відбулася не миттєво і супроводжува¬лась запеклою боротьбою проти спроб реставрації «воєнно-кому¬ністичної» моделі, оскільки впровадження непу як учені-економісти, так і політики часто зв'язували із поверненням до капіталізму.

Особливо голосно ідея можливої реставрації капіталізму через неп лунала в немарксистській економічній літературі, зокрема у працях групи вчених, що гуртувалися навколо відомого емігрантсь¬кого журналу «Смена вех» і лідером якої був відомий юрист

М. В. Устрялов. Свої економічні погляди він виклав у програмній статті з характерною назвою «Patriotica», де писав, що неп - це не «тактика», а «еволюція більшовизму».

Він розумів таку еволюцію як повернення Росії до капіталізму. Ототожнюючи політику «воєнного комунізму» з комуністичним ла¬дом, Устрялов пише, що комунізм - це химера, яка задушила про¬дуктивні сили держави, а неп - розкріпачення цих сил, засіб для більшовиків залишитися при владі. Радянська влада ніби-то не від¬мовляється від гасел соціалістичної революції, насправді ж вживає буржуазних заходів, необхідних для економічного відродження держави.

Д. Далін присвятив свою статтю аналізу «комуністичної еконо¬міки». Так він називає економіку Радянської Росії періоду грома¬дянської війни та інтервенції. «Регрес є законом комуністичного го¬сподарства в Росії, - пише Далін, - це перша, основна риса цього «способу виробництва»3. Друга риса - загальна зрівнялівка. Саме ідея рівності стала причиною націоналізації промисловості та бан¬ків, переділу землі на селі, ліквідації вільної торгівлі. Загальне урівнювання, на його думку, призвело до зникнення стимулу особистої заінтересованості. Звідси економічний занепад та голод 1921 p. Ко¬мунізм по-більшовицькому, пише Далін, є перемогою «споживчої тенденції над виробничою».