Інвестиційна діяльність
В основі інвестиційної діяльності лежать перетворення інвестицій, що повторюються: приріст нагромаджень - витрати - приріст капітально¬го майна - прибуток - інвестиції (нагромадження). Постійне відтво¬рення цього ланцюжка перетворень становить кругообіг інвестицій. Од¬нак існують особливості кругообігу виробничих і фінансових інвестицій.
Кругообіг виробничих інвестицій, виокремлюючись у стадії, пород¬жує кругообіг фінансових інвестицій, що справляє зворотний вплив на кругообіг виробничих інвестицій. У результаті це приводить до злиття, нероздільності потоків виробничих та фінансових інвестицій у межах ок¬ремої корпорації і до їх остаточного виокремлення за межі підприємства на локальних і національних ринках капіталів.
Виокремлюють такі основні етапи руху вироб¬ничих інвестицій, або інвестиційного процесу: перший - реалізація інвестиційного попиту (нагромадження), тобто процесу створення ви¬робничих потужностей; другий - процес виробництва продукції (інвестиційних або споживчих товарів, робіт, послуг); третій - реаліза¬ція продукції, одержання доходу; четвертий - розподіл доходу, форму¬вання інвестиційного попиту. Сукупність зазначених етапів руху інвес¬тицій становить кругообіг інвестицій. З наведеної схеми випливає також, Що інвестиційна діяльність відбувається як у сфері виробництва, так і у сфері обертання (обміну). У сфері виробництва інвестиційна діяльність означає створення нових інвестиційних товарів, що мають матеріально-речову форму. Це, зокрема, будівництво виробничих споруд і комуніка¬цій, виробництво устаткування, видобування сировини, підготовка квалі¬фікованих кадрів тощо. Зазначена інвестиційна діяльність, тобто ство¬рення нових інвестиційних товарів, включається до складу кругообігу інвестицій конкретного підприємства тільки за умови її здійснення у власних виробничих цілях. Якщо ж нові інвестиційні товари виготовля¬ються для інших економічних суб'єктів, то це різновид основної діяль¬ності фірми.
В умовах високого рівня розвитку продуктивних сил, постійного по¬глиблення поділу праці, що зумовлює підвищення її ефективності, істот¬но зменшується потреба створення (будівництва, виробництва) інвести¬ційних товарів для організації власного виробничого процесу. Звичайно необхідні товари і послуги купуються на ринках інвестиційних товарів. Отже, у сучасних умовах інвестиційна діяльність відбувається переваж¬но у сфері обміну і виражається у формі купівлі-продажу товарів та по¬слуг на ринках інвестиційних товарів. Виходить, для ринкової економіки замкнутий на підприємство кругообіг інвестицій так само нехарактер¬ний, як і замкнутий обіг продукту і доходу.Навіть за умови рівномірного розширення кругообігу інвестицій, про¬дукту і доходу на певному підприємстві залишається різною тривалість кругообігу на різних підприємствах. Крім того, при безперервному осіданні інвестицій (формуванні нагромаджень) у межах певного під¬приємства нові інвестиційні проекти воно реалізовуватиме дискретно.
Нагромадження не відповідатимуть обсягу реалізованих інвестицій, тоб¬то витратам на реалізацію інвестиційних проектів. Це призведе до не¬рівномірного збільшення кругообігів інвестицій, продукту і доходу. Така нерівномірність позначиться на капітальній структурі підприємства, що стане неоптимальною з погляду максимізації прибутку. В умовах конку¬рентних ринків покупців це, у свою чергу, може призвести до втрати по¬зицій на ринку і навіть до банкрутства. Таким чином, різна тривалість кругообігів інвестицій на різних підприємствах, а також нерівномірність кругообігів інвестицій, продукту і доходу в межах одного окремо взято¬го підприємства зумовлює необхідність розширення інвестиційного про¬цесу за межі підприємства, формування на основі одиничних, окремих кругообігів інвестицій єдиної інвестиційної системи.
Створення єдиної інвестиційної системи стає можливим з розвитком кредитної системи й інститутів ринку цінних паперів (фондового ринку). Кредитна система акумулює всі грошові нагромадження країни. Тим са¬мим вирішується суперечність між нагромадженням та інвестиціями, що виникає під час організації виробничого процесу підприємцями - фі¬зичними або юридичними особами. Це означає, що коли бракує власних нагромаджень, індивідуальний або інституціональний інвестор може одержати кредит у банку на інвестиційні цілі. І навпаки, за наявності
І тимчасово не використовуваних нагромаджень інвестори можуть дати їх банку в борг на певний термін за певну плату (депозитний відсоток).
Таким чином, істотно підвищується мобільність капіталів, зростає швид¬кість їх переміщення у сфери економіки з найвищою нормою прибутку. Водночас прискорюється процес вирівнювання норми прибутку в націо¬нальному масштабі. Це дає можливість уніфікувати "ціну" позичкового капіталу як на грошових ринках, так і на ринках капіталів. Отже, фор¬мується суспільна оцінка граничної ефективності, результативності ви¬користання інвестиційних капіталів. Ця оцінка - позичковий відсоток - е індикатором інвестування в будь-якій формі, у будь-якій сфері еконо¬міки, визначає нижній граничний "поріг" прибутковості інвестиційних проектів.