Економічна криза

Для здешевлення продукції та прискорення обігу коштів розширено мережу фірмової торгівлі. Лише в Сумській області створено 152 фірмових магазини й кіос¬ки, з них — 23 торгують м'ясопродуктами, 49 — молоко-продуктами, 25 — хлібом і хлібопродуктами, 22 — кон¬сервною продукцією.

Фінансова скрута, недосконалість податково-кредит¬ної системи, нестача обігових коштів змушують деякі підприємства вдаватись до переробки сільськогоспо¬дарської сировини на давальницьких умовах, використо¬вувати бартерну форму товарообміну. Завдяки виділен¬ню кредитних ресурсів для закупівлі цукрових буряків і насіння соняшнику, торік зменшилося виробництво на давальницьких умовах цукру,;— з 93 до 59 %, олії — з 80 до 70 %. Водночас випуск'-^борошна на давальницьких умовах зріс з 25 до 44 %, крупів — з 46 до 83, масла тва¬ринного — з 20 до 23, м'яса — з 17 до 19 %. Питома ва¬га бартерних операцій у харчовій промисловості торік становила 21,8 %, що майже вдвічі менше, ніж у промис¬ловості країни в цілому. Проте в деяких галузях вона за¬лишається ще основною формою розрахунків: у цукровій — 67,5 %, рибній — 61,3, плодоовочеконсервній — 43,3, масло-сироробній — 31,6, олійножировій — 25,9 %.

Давальницька схема переробки сировини та бартер¬ний обмін товарів створюють умови для порушення по¬даткового законодавства, пов'язаного з несплатою по¬датку на додану вартість, акцизного збору, реалізацією продукції за цінами, нижчими від № собівартості, що по¬глиблює процеси тіньової економіки. У цих умовах не¬обхідно законодавче обмежити виробництво продукції на давальницьких умовах, а також частку товарообмінни операцій у загальному обсязі реалізації та запровадит санкції за її перевищення.

Непросто відбувається структурна перебудова галузі хлібопродук¬тів. Аби відчути це, досить пог¬лянути на показники роботи заготівель¬них та зернопереробних підприємств. Приміром, за 1990-1995 роки виробниц¬тво борошна зменшилося з 7671 тисяч тон: до 4551, крупів — з 962,4 до 389 тисіч, макаронних виробів — з 360,3 до 214,2 тисяч, хліба й хлібобулочної продукції — з 6701 до 3848 тисяч тонн. Отже, потенційні можливості підппРИЄМСТВ використовуються далеко не повністю.

Значне скорочення обсягів виробниц¬тва, лібералізація цін на сировину, ма¬теріально-технічні ресурси й послуги призвели до підвищення собівартості, а відтак і цін на зернову продукцію. Особ¬ливо зросли оптові ціни підприємств борошномельно-круп'яної промисло¬вості. Водночас калорійність харчуван¬ня Заселення зменшилася на 26,4 від¬сотка. Значно збіднів раціон білково- й вітаміновмісних продуктів, овочів, фрук¬тів тощо. Натомість понад фізіологічні норми люди споживають хлібопродук¬ти, питома вага яких у структурі хар¬чування сягає 44 відсотків.

У структурі агропромислового комп¬лексу галузь хлібопродуктів — пріори¬тетна, особливо з огляду на забезпечен ня населення продовольством, а тваринництва — комбікормами:

Тому важлива науково-технічна передумова подальшого розвит¬ку галузі — сертифікація сіль¬ськогосподарської сировини та харчових продуктів з борошна. Таким чином можна буде ефек¬тивно визначити якість продук¬ції, забезпечити ретельний кон¬троль за дотриманням економіч¬них вимог, підвищити конку¬рентоспроможність виробів.

Але матеріально-технічна база галузі хлібопродуктів не відповідає сучасним вимогам, характеризується значною спрацьованістю обладнання. Це негативно позначається і на економічних показниках. При¬міром, спрацьованість основ¬них виробничих фондів у га¬лузі сягає 48 відсотків, а тем¬пи оновлення їх основної час¬тини значно відстають від пот¬реби. Стосовно основної части¬ни вони становлять менше 56 відсотків на рік. Рівень меха¬нізації праці на підприємствах не перевищує 50—60 відсотків. Продуктивність праці в галузі в 2—3 рази нижча, ніж на спо¬ріднених підприємствах у за¬рубіжних країнах з розвине¬ною економікою.Для створення міцної мате¬ріально-технічної бази на часі — активне формування і наг¬ромадження інвестиційного потенціалу, перетворення амортизацій у найважливіший реноваційний ресурс, впровад¬ження сучасних технологій то¬що. Нині найголовніше завдан¬ня підприємств галузі — поліп¬шення їх фінансового стану. Визначальний чинник платосп¬роможності тут — стан обігових коштів, які розпорошуються че¬рез постійне зростання дебітор¬ської заборгованості. отже, ефективне викорисгання коштів — пріоритетний напрямок фінансо¬вої діяльності підприємств. Ре¬алізувати його можна за допо¬могою стабілізації виробництва. При зменшенні обсягів випуску продукції ефективність вико¬ристання обігових коштів неми¬нуче погіршується. Це зумовле¬но тим, що обсяги сировини, ма¬теріалів, інших ресурсів і пали¬ва зменшуються швидшими темпами, ніж обсяг випущеної продукції.

Нині керівники заготівель¬них і зернопереробних підп¬риємств особливу увагу мають звернути на норматив власних обігових коштів. Він має бути орієнтиром для підтримання фі¬нансового стану виробництва на рівні, що забезпечить нормаль¬ний реалізаційний і відтворю-вальний цикли. А ще потрібна структурна перебудова з ураху¬ванням наявного інвестиційно¬го та інноваційного потенціалів.