Економічна криза
За станом виробничо-технічної бази, структурою, техніко-економічними показниками й розвитком інфраструктури харчова про¬мисловість України значно відстає від економічно розвинених країн, особливо щодо комплексної переробки сировини, механізації і автоматизації виробничих процесів, а також фасування та упаковки продукції.
Незважаючи на винятково сприятливі грунтово-кліматичні умови, насе¬лення ще не повністю забезпечене високоякісними продовольчими товара¬ми. Останнім часом Україна втрачає зовнішні ринки збуту продовольчих то¬варів, а внутрішній заповнений зарубіжними продуктами (нерідко низької якості), тимчасом як для їх виробництва є всі необхідні сировинні ресурси й виробничі потужності.
Загальна економічна криза, значний спад виробництва сільськогоспо¬дарської продукції, заборгованість по заробітній платі та пенсіях, бартери-зація економічних відносин, нестача фінансових і матеріальних ресурсів, їх подорожчання негативно впливають на результати роботи підприємств харчової промисловості. Зокрема, торік в Україні харчової продукції вироб¬лено на 14,6 % менше, ніж попереднього року. Обсяги виробництва ско¬ротилися в усіх областях, крім Сумської. Значно зменшилося виробництво цукру, олії, маргаринової продукції, хліба, хлібобулочних і макаронних ви¬робів, борошна, крупів, а також продуктів для дитячого харчування. Внаслідок цього зменшилося споживання основних харчових продуктів в розрахунку на душу населення.
Зменшується виробництво м’ясної і молочної продукції. Торік виробництво продукції з незбираного молока порівня¬но з 1996 роком скоротилося на 31,8 %, масла тваринного на 29,8, м’яса й субпродуктів І категорії — на 29,5, сирів жирних — на 21,4 %. Це пояснюється зменшенням по¬голів’я худоби і птиці не лише в суспільному, а й у приватному секторі (за винятком поголів’я корів).
Аналіз такого спаду виробництва свідчить, що на 60 % він спричинений скороченням обсягів переробки сільськогосподарської сировини.
Лише 20% худоби, птиці й
молока, вироблених у всіх категоріях господарств, надійшло на промислову переробку, решту ре¬алізовано без поперед¬ньої обробки на ринках, комерційним структурам або перероблено в цехах, які не забезпечують ком¬плексного використання сировини та високої якості продукції. Потужності м’я¬со- та молокопереробних підприємств використано лише на 18—20 %, що не¬гативно вплинуло на собі¬вартість та ціни.
На 23% порівняно з 1996 роком зменшилися поставки цукрових буряків. Впродовж останніх років знижується виробництво цукру. Торік його вироблено лише 2 мільйони тонн (у 1990 році — 5,4 мільйона тонн). Усе це зумовлено скороченнямченням посівних площ, зниженням врожайності буряків та їх цукристості, а також відсутністю єдиної державної політики щодо розвитку галузі.
Важливий напрямок виходу цукрової галузі з кризи — вирішення питання кредитування та створення умов для її Іефективного функціонування. Виникає потреба в законодавчому врегулюванню врегулюванні всіх цих проблем, прийнятті Закону “Про регулювання виробництва й реалізації цукру”.
Складні часи переживає і олійножирова галузь, на підприємтва якої надійшло лише 25% насіння соняшнику поточного врожаю, решту вивезено за межі держави. цього року може повторитися ситуація, коли через дефіцит сировини всі олійні заводи достроково припинять роботу, а ціни на олію різко зростуть, що призведе до збільшення експорту цієї продукції. Слід зазначити, що при вивезенні сировини замість продукції держава втрачає значні кошти. Переробка 1 тонни насіння соняшнику на олію забезпечує на 100 грн. Прибуток більший, ніж експорт такої кількості насіння. Рафінування і розфасування олії — це ще додат¬ково 320 грн. Від переробки насіння соняшнику прибуток втричі більший, ніж від його продажу за кордон. Отже, від експорту 1,3 млн. тонн насіння держава втратила 35 млн. грн. і понад 570 тис. тонн цінних кормів для тварин¬ництва.
Для використання цих резервів необхідно вжити термінових заходів щодо тарифного й нетарифного регу¬лювання експорту насіння соняшнику.
На скорочення виробництва харчових продуктів впли¬нуло звуження внутрішнього ринку продовольства через низьку купівельну спроможність населення, а також втрата зовнішніх ринків. На роботі підприємств негативно позна¬чається імпорт продукції з консервантами, що подовжує термін її зберігання. Тим часом з торговельної мережі витісняється якісна вітчизняна продукція.