Світове господарство у міжвоєнний період
1. Перша світова війна тривала з літа 1914 р. до осені 1918 р. Основні бойові дії відбувалися на європейському континенті, де були розташовані головні центри фінансового життя, промислового та сільськогосподарського виробництва.
В найважчому становищі опинилася Німеччина. Згідно з Версальським мирним договором (28 червня 1919 р.) Німеччина повертала Франції Ельзас-Лотарингію. Значні території передавалися Бельгії, Польщі, Литві, Данії, Чехословаччині. Саарська область переходила на 15 років під управління Ліги націй, а її вугільні шахти передавалися Франції. Німеччина була позбавлена всіх її колоній. Репараційні виплати склали 132 млрд. золотих марок (20 млрд. в перші два повоєнні роки). Таких грошей вона не мала, то контрибуція сплачувалася вагонами, паровозами, фабричними верстатами, автомобілями, с/г сировиною. Таке становище викликало занепокоєння урядів країн Антанти, хоч їхня економіка теж зазнала великих збитків.
Англія – зазнала значних людських і матеріальних втрат – 1/3 національного багатства, світовий фінансовий центр перемістився з Лондона в Нью-Йорк, удвічі зменшився експорт товарів, зріс імпорт. Продовжувалося відставання від США у розвитку гірничо видобувної, сталеплавильної, текстильної, суднобудівної, промисловостей.
Але Англії вдалося збільшити свої колоніальні володіння, вона компенсувала частково свої втрати за рахунок німецьких воєнних репарацій.
Ще більше ніж Англія постраждала у війні Франція. Втратила 10% працездатного населення, видатки на війну підірвали стабільність французької валюти. Але під час війни розпочалася індустріалізація економічно відсталих південних районів Франції, що не були окуповані Німеччиною. Нестача сировини, енергоресурсів змусила промисловців дбати про інтенсифікацію виробничих процесів, запроваджувати нові технології, що пізніше дало свої позитивні результати.
Японія, виступаючи на боці Антанти, не брала участі в бойових діях. Вона розширила свої колоніальні володіння, нав’язала невигідні економічно-торговельні умови Китаю. Все це дозволило за роки війни подвоїти промислове виробництв, втричі збільшити експорт промислових товарів у Китай та країни тихоокеанського регіону, зміцнити в цілому свій економічний потенціал однак, надзвичайно руйнівний землетрус (загинуло 140 тис. чол.) поставив японську економіку перед цілим рядом серйозних проблем.
США з запізненням вступили в війну на боці Антанти. Підтримували торговельні відносини з усіма воюючими країнами, постачаючи їм всі види стратегічної сировини – зброю, боєприпаси, продукти харчування, перетворившись в економічно-найрозвинутішу державу світу. Якщо напередодні війни борги складали 7 млрд. дол., то на кінець ворогуючі країни заборгували 9,8 млрд. дол. Золотий запас зріс з 1 млрд. 891 млн. дол. у 1914 р. до 3 млрд. 163 млн. дол. 1918 р. Національне багатство збільшилося з 192 млрд. дол. 1914 р. до 488 млрд. дол. у 1920 р. Капіталовкладення за кордоном – з 3,5 млрд. дол. до 6,5 млрд. дол. Таким чином, центри господарського життя перемістились з Західної Європи в США.
Як було відмічено вище, економічне становище Німеччини викликало занепокоєння з боку країн Антанти. Для неї був розроблений міжнародним комітетом експертів під головуванням Чарльза Дауеса новий репараційний план, затверджений 16 серпня 1924 р. на Лондонській конференції, представниками країн переможниць.
Основна мета плану – відновити промисловий потенціал Німеччини, щоб вона могла виплатити репараційні борги Англії І Франції, а останні ліквідують свою заборгованість перед США. План встановлював розміри платежів Німеччини на перші п’ять років по 1 – 1,75 млрд. марок у рік, а потім – по 2,5 млрд. марок на рік. Контроль за німецьким держбюджетом, грошовим обігом кредитом, залізницями здійснювався спеціальним комітетом експертів який очолював генеральний агент з репарацій – представник США – О.Юнг, а згодом П.Гілберт.
План діяв до 1929 р. сума іноземних (головним чином американських капіталовкладень) склала 26-27 млрд. марок, а загальна сума німецьких репараційних платежів за той же період – 10 млрд. марок. Ці кошти сприяли відновленню промислового виробництва, яке вже в 1927 р. досягло передвоєнного рівня частина Німеччини у світовому експорті збільшилася з 5,73% у 1924 р. до 9,79% у 1929 р.2. Найраніше в період стабілізації в 1922-1929 рр. вступили США. В 20-х роках тут вироблялося половину промислової продукції світу, на 10% більше ніж Англія, Франція, Німеччина, Японія та Італія разом узяті. В країні поширювався конвеєрний метод масового виробництва, традиційні види палива замінювалися електрикою і нафтопродуктами, механізувалися побутові і виробничі процеси. Інтенсивно розвивалися машинобудівна, автомобільна, електротехнічна, хімічна, авіаційна галузі промисловості. Банківські капітали збільшилися на 21 млрд. доларів. Американські капіталовкладення за кордоном з 1929 р. по 1931 р. склали 11,6 млрд. доларів, причому 40% від цієї суми припадало на Європу, а 22% на Латинську Америку період 20-х років для США вважається періодом "просперіті" – процвітання.