Виникнення, становлення та розвиток феодальних відносин в українських землях ( V -ХVІІ ст.)
На українських землях в польсько-литовську добу поглиблювалися процеси феодалізації земельної власності: земля розподілялась та юридично закріплювалась за власниками – королями, магнатами, а з середини ХУІ ст. – козацькою старшиною та козаками. Королівська земля орендувалась шляхтою та магнатами на вигідних для них умовах. На початок XVIIст. Нараховувалось майже 250 магнатських маєтків, (Замойських, Потоцьких, Жолкевських, Конецпольських, а також українсько-литовського походження – Острозьких, Вишневецьких, Чорторийських, Корецьких).
Польська шляхта (земські бояри, військові слуги магнатів, заможні міщани і селяни) за польським загальнодержавним збірником "Віслицьким статутом" (1347) була звільнена від податків, а земля вважалась її повною власністю. Термін боярин був замінений терміном пан. Продовжувало зростання церковно-монастирське землеволодіння.
До кінця XIVст. великим землевласником на Україні залишалась православна церква, але після підписання Брестської унії (1596) зростає земельна власність католицької церкви.
Козацьке землеволодіння поділялося на маєтки реєстрових і запорозьких козаків і зросло під час Хмельниччини.
Мають місце процеси обезземелення селян та їх закріпачення. Аграрні відносини польсько-литовської доби регулювались правовими актами: литовськими статутами 1529, 1566р.р. Вони гарантували недоторканність шляхетських володінь. На державних землях, вводилося ряд обмежень для селян: їм заборонялося без дозволу папів купувати або брати землю в заставу. Шляхетська вотчина могла відчужуватися (продаватися, обмінюватися) без дозволу великого князя. Аграрна реформа 1557р. ("Устава на волоки") польського короля і великого князя литовського Сигізмунда ІІ Августа передбачала перемірювання всієї землі і поділ її на волоки. Кожне селянське господарство отримало 1 волоку. Громадські порядки були зруйновані (кругова порука, спільні відробітки).
Реформа юридично закріпила належність селян феодалам. Підвищилась дохідність панських господарств в 7 разів, були створені найсприятливіші умови для розвитку фільварків – багатогалузеве товарне господарство, в якому крім землеробства займалися різними промислами.
Артикули польського короля Генріха Валуа 1573 і третій Литовський статут 1588р. остаточно закріпачили селян. Центрами товарного виробництва і обміну були міста, значна частина яких виникла у ІІ половині ХУІ ст., коли відбувалася колонізація та заселення Наддніпрянщини. У 40-х роках ХУІІ ст.. в Україні була майже тисяча міст і містечок. Прискореному їх розвитку сприяло самоврядування, прийняте у відповідності з магдебурзьким правом, яке отримали чимало міст. Особливістю українських міст був їх аграрний характер. Вони ділилися на 2 головні типи:
- міста з землеробським характером господарства (але с/г не було головним заняттям міського населення);
- міста з розвинутим ремеслом, торгівлею.
Виробничу основу більшості міст склало ремесло: ковальське, шевське, кравецьке, деревообробне, харчове (різники, м'ясники, сальники, ковбасники, мельники, мельники, мірошники, крупники, гречаники, олійники, пекарі, хлібники, пивовари). Існувало майже 120 ремісничих спеціальностей. Для міського ремесла характерного була цехова організація (об'єднання ремісників однієї чи ряду професій в межах міста у спілки).Наявність цехів вперше документально засвідчено у кінці ХІУ ст. Крім цехового в українських містах існувало її позацехове ремесло. У ХУІ ст. з'являються складніші виробництва мануфактурного типу, яких, однак, було небагато.Зростання сільськогосподарського і ремісницького виробництва зумовли появу базарів і торгів, ярмарків (основних центрів формування національного ринку). Ярмарки з'єднували різні регіони України між собою мали свою спеціалізацію. Внутрішній ринок поступово набував загальнонаціонального характеру. Українські купці торгували з країнами Західної Європи через Польщу і Прибалтику. Хліб, вовна, віск експортувалися через м.Гданськ.
Отже, У-ХУІ ст. в економіці України зароджується і розвивається феодальне господарство, з втратою державності. Соціально-економічний розвиток визначається русько-литовським і польським правом. З кінця ХУ ст. розпочалось юридичне оформлення кріпосного права, фільваркової системи.