Виникнення, становлення та розвиток феодальних відносин в українських землях ( V -ХVІІ ст.)
В ІХ ст. (882р.) новгородський князь Олег об'єднав всі слов'янські племена в єдину державу – Київську Русь.Найпоширенішими були такі форми землеволодіння, як князівське, боярське, монастирське. Земельна власність князів та бояр була спадковою. Впродовж ХІ-ХІІ ст. панівною була державна власність (тимчасова, умовна), яка уже в кінці ХІ ст. перетворювалась у велику феодальну спадкову. Особливо великим землевласником був Києво-Печерський монастир. Але на відмінну від країн Західної Європи велика земельна власність не становила основи економіки, великі землевласники мали меншу владу ніж на Заході Європи. Селяни ж мали різний статус: абсолютно вільні, вільні з різного роду обмеженнями, кріпаки, невільники. Більшість населення Київської Русі проживала у сільській місцевості і називалася смердами, які господарювали на своїй землі і були економічно самостійні. Залежне, безземельне населення, обмежене у політичних правах населення поділялось на групи: - ізгої (вийшли з однієї соціальної, групи, а до іншої не ввійшли); закупи (люди, які відробляли позичені гроші – купу); рядовичі – селяни, які уклали ряд (угоду) з феодалом, визначаючи свою залежність від нього; холопи – невільники, раби. Були об'єктом купівлі, продажу. Київську Русь називали державою міст, найбільший розквіт, яких припав на ХІ-ХІІІ ст. В них проживало 13-15% населення, міста належали державі, церкві та князями.
Київська Русь славилася майстрами – ремісниками. Існувало 60 видів ремесел: металургія та обробка заліза, ковальська справа, зброярська справа, ливарництво, будівельна справа, ювелірне мистецтво, гончарство, склоробне виробництво, обробка дерева, кравецтво, шевство.
У господарському житті Київської Русі важливе значення мала торгівля: внутрішня і зовнішня. Крім шляху "із варяг у греки", важливими торговими шляхами були соляний і залозний, які з'єднували Київську Русь з Кримським узбережжям Чорного моря та Кавказом. До Візантії руські купці вивозили мед, віск, хутро, мечі, хліб, ліс. Привозили дорогі тканини, заморську зброю, південні фрукти, прянощі, ювелірні вироби, художній посуд. Руські купці торгували з Хозарським каганатом, Болгарським царством, країнами центральної та Західної Європи: Чехією, Польщею, Францією, Італією, Іспанією, Німецькими князівствами.
Досить розвиненою була грошова система. Срібна гривня відігравала основну роль. Як менші одиниці розрахунків відомі ногати, куни, різані, вівериці. Рубель був половиною гривні.
Фінансова система Київської Русі базувалася на збиранні податків із населення – данина. Одиницею обкладання даниною був "дим" – сім'я, "плуг" чи рало – норма землі, якою користувалася сім'я. Князі одержували доходи у вигляді торгових мит, плати за судочинство, штрафи.
3. Після смерті Ярослава Мудрого (1054р.) Русь розпадається на окремі удільні князівства. Причини феодальної роздробленості:
1. Прагнення окремих князівств до економічної та політичної самостійності.
2. Неможливість контролювати з центру таку велику територію.
3. Перенесення світових торгових шляхів з України – Русі на Середземномор'є.
4. Постійні напади степовиків. Одні князівства продовжували дробитись, а інші – об'єднуватись. Такі об'єднавчі процеси характерними були для Галицького та Волинського князівств, які об'єднувались у 1199 році, утворили Галицько-Волинське князівство. На його прикладі ми покажемо хід господарського розвитку України – Русі часів роздробленості. Тут, як і в Київській Русі, співіснували князівське, боярське, монастирське та селянське землеволодіння. На відмінну від Київської Русі, тут сильні позиції мало галицьке боярство, характерною була бенефіціально-ленна система західноєвропейського типу. Землі, які надавались в довічне володіння називалися "державою". Землевласники володіли правом судочинства, збиранням даними, управління всіма категоріями селянства. Князівське вотчинне господарства було багатогалузевим, зберігало натуральний характер. Крім землеробства у вотчині займалися тваринництвом, різними промислами: рибальством, бджільництвом, млинарством.
Селянські господарства залишалися основою економічного життя.В Галицько-Волинському князівстві змінились напрямки торгівлі. Сухопутні шляхи вели на Захід, центрами торгівлі були Львів, Перемишль, Володимир, Луцьк, Галич. Інтенсивно велась торгівля з Києвом. Галицько-Волинське князівство простяглося у басейнах рік Сян, Західний Буг та у верхів'ях Дністра. На південному Заході – межею були Карпати ("Гору"). Західний кордон не був точно визначений: тут великі пущі відокремлювали Русь від Польщі. У ХІІІ ст. цей кордон проходив по р.Яселка у Карпатах, далі в Північно-Східному напрямку – через річки Віслок і Сян, ще далі – на Захід від р. Вепр. Північною межею була притока Бугу Володавка і Верхня Прип'ять. На сході межувало з Турово-Пінською землею і Київським князівством. Таким чином Галицько-Волинське князівство об'єдналоГалицькоу і Волинську землі, Поділля, частину Київщини, Молдавію і Буковину. Ця земля здавна була об'єктом зазіхань сусідніх держав – Угорщини і Польщі. Почався наступ на Волинь і литовських феодалів. Зрештою Польща захопила в 1349 році Галицьку землю і частину Західної Волині з містами Холм і Белз (1377), а Литва – Східну Волинь з містами Володимиром, Луцьком і Кременцем, Чернігово-Сіверську землю (1356), Поділля (1363), Київщину з Переяславщиною (1362), Буковина увійшла до складу Молдавського князівства, а Закарпатську Русь ще раніше загарбала Угорщина. Отже, в XIV ст.. більша частина України опинилась під владою двох держав – Польщі і Великого князівства Литовського, а з 1569р. – Речі Посполитої.