Виникнення, становлення та розвиток феодальних відносин в українських землях ( V -ХVІІ ст.)

ПЛАН

1. Становлення феодальних відносин у східних слов'ян в V-VIII ст.

2. Економічний розвиток Київської Русі.

3. Господарство Галицько-Волинської держави.

4. Економічне становище Українських земель у литовсько-польські часи.

Слов'яни – одна з найчисельніших груп древньоєвропейського населення. На відміну від інших європейських народів вони, дещо пізніше взяли участь у тих історичних подіях, які висвітлені у письмових джерелах. Існує чимало припущень щодо прабатьківщини слов'ян:

- дунайська концепція, пов'язана з ім'ям літописця Нестора: "по довгих же часах сіли слов'яни по Дунаєві, де є нині земля Угорська і Болгарська земля. Від тих слов'ян розійшлися вони по всій землі і прозвалися іменами своїми, - від того де сіли, на котрому місці;

- Вісло-одерська теорія, автором якої є польські науковці Ю.Кост шевський, М.Рудницький. Згідно неї слов'янські раннє середньовічні старожитності походять з І ст. н.е. з території Польщі;

- Третя найчисельніша група дослідників розміщує давніх слов'ян між Дніпром і Віслою в північному лісовому або південному лісостеповому регіонах (Л.Нідерле, М.Фаємер, Н.А.Шахматов, В.П.Петров) в І тис.н.е., Письмові джерела фіксують слов'ян з прив'язкою до певної території, починаючи з середини І тис. н.е., коли наші предки виступають на історичній арені Європи як сформована суспільно-політична сила.

В V-VI ст.. слов'янські пам'ятки домінують у лісостеповій частині Південно-Східної Європи. Матеріальна культура східних слов'ян, починаючи з перших століть н.е. і до утворення Київської Русі пройшла ряд етапів, але у ній зберігаються спільні риси. Слов'янські поселення (площею 1-2,5 га) розташовувались групами на близькій відстані одна від одної на південних схилах річок, жили у землянках або напівземлянках із плетеними чи зрубними стінами і вогнищем, а з V ст. – пічкою-кам'янкою на долівці.

В V-VII ст. у східних слов'ян відбувається процес становлення сільської сусідської громади – верві. Вона складалася з окремих сімейних дворищ, тісно зв'язаних господарськими стосунками. Земля знаходилась в індивідуальній власності малих сімей, поступово утворювалось спадкове володіння. У V-IX ст.. майнове і соціальне розшаровування поглиблюється, виділяється племінна знать-князі, "лучші мужі", воїни-дружинники. Так виникає приватне землеволодіння, яке утверджується в ІХ-ХІІ ст. Основними заняттями були землеробство та скотарство. Сіяли просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес, бобові, ріпу. Знаряддя праці: наральники, серпи, коси, долота, свердла, різці, ножі, шила. Ремесла: ливарне, залізоробне, косторізне, гончарне, які з VI-VII ст.. концентруються в городищах.

В VI-IX ст. виникають міста. Найдавніші з них – Київ, Чернігів. Наші предки займалися торгівлею (продавали хутра, мед, віск, а купували дорогі тканини, зброю, прикраси. Торгували з Скандинавією, Візантією, Хазарією. Знаменитий "Шлях з варяг у греки" по Дніпру, а в зносинах з арабськими країнами, "Шлях з варяг у араби", що проходив по Волзі. Все це поглиблювало майнову нерівність у верві. Родоплемінна знать посилювала наступ по общину. Вона обертала общинні угіддя на свою власність. Так виникла вотчина – велике земельне володіння, яке було власністю знатної родини, члени якої перетворювалися на привілейованих землевласників, а вільні общинники у IV-VI ст. у залежних селян. Так, у східних слов'ян виникали феодальні відносини, а феодальне суспільство було першим класовим суспільством. Рабство наші предки обминули з ряду причин:

1. Тривкість сільської общини.

2. Навколишній світ не сприяв розвитку рабовласницьких економічних відносин: північні сусіди-угрофіни перебували на стадії первіснообщинного ладу, у хазар - існувало патріархальне рабство, а у Візантії рабство поступилося феодалізму.

Найранішими східно слов'янськими об'єднаннями, - як твердить в Х ст.. арабський – автор Джайхані, - були Славія з центром у Новгороді, Куявія ( з центром в Києві), Артанія (її територія точно не встановлена).