Виробництво взуття в Україні: проблеми і перспективи конкурентноздатності
Для нормальної роботи взуттєвих підприємств потрібно підтримувати і ті, які поставляють їм сировину, зокрема, шкіри. Необхідно, щоб держава взяла до уваги проблему нестачі сировини для шкіряної промисловості. Нові форми сільськогосподарських підприємств все ще перебувають у зародковому стані, а старі – фактично відсутні. Саме тому на час, поки не окріпнуть фермери, необхідно закрити кордони, заборонити вивезення з України шкірсировини, ВРХ та свиней в живому вигляді для того, щоб вітчизняна промисловість змогла завантажити свої потужності. Весною Кабмін прийняв постанову про тимчасову заборону на вивезення з України шкірсировини, проте це лише одна з багатьох проблем, які потрібно вирішувати [8].
7. Необхідні ресурси та умови
Більша частина обладнання на українських фабриках по виробництву взуття закупалося ще за радянських часів. І лише поодинокі підприємства обновили свій машинний парк протягом останніх років. Проте, на думку спеціалістів, резерв у виробників взуття ще є, оскільки у 90-ті роки багато вітчизняних підприємств не повністю використовували свої потужності, і обладнання не зношувалось.
Зараз багато фірм готові купувати взуттєве обладнання, проте через брак коштів вимушені обмежуватись купівлею використовуваного.
Взуттьовики, які були на закордонних фабриках, вважають, що українські фабрики загалом обладнанні не набагато гірше. На обладнанні середнього рівня можна виготовляти модне та високоякісне взуття. Для цього необхідно мати гарні комплектуючі та матеріали.
В Україні є наявною нестача вітчизняних комплектуючих для виробництва взуття. Виробники вимушені імпортувати колодку, яка визначає форму майбутнього взуття, а під неї закуповувати закордоном підошву та підбори.
Лише в останні роки в Україні почали відроджуватися виробники взуттєвих комплектуючих (за Радянського Союзу такі підприємства були, проте з тих пір суттєво занепали). Почали з’являтися нові фірми, але вони поки що не мають достатніх потужностей, щоб забезпечувати галузь.Штучну та синтетичну шкіру в Україні виготовляють у великих обсягах. Проте, за оцінками спеціалістів, у закордонних виробників асортимент набагато багатший. У вітчизняних виробників немає грошей на закупівлю нового обладнання, на якому б виготовлялися сучасні шкірзамінники, тому конкурентоспроможність таких підприємств поки що не дуже висока.
В нашій країні існує 20 підприємств, що виготовляють натуральну шкіру. В 2000 році та у першому півріччі 2001 року працювало лише 13. Порівняно з 1990 роком виробництво шкіри знизилося у 8,5 разів, що зумовлено подорожчанням шкур, а також їх нелегальним експортом. З цих 13 підприємств минулого року стабільно працювали лише 6: ЗАТ “Возко”, яке є найбільшим виробником в Україні (Вознесенськ, Миколаївська обл.) , ВАТ “Світанок ” (Львів), ЗАТ “Чинбар” (Київ), ЗАТ “Шкіряник” (Івано-Франківська обл.), ВАТ “Плай” (Івано-Франківськ) та ЗАТ “Більшовик” (Харків). На цю шістку припадає 95% всієї шкіряної продукції, виготовленої в Україні. Більшість виготовленої шкіри експортується.
Більшість виробників взуття, які виготовляють готову продукцію для внутрішнього ринку, використовують вітчизняний товар. Українські шкіропереробні заводи навчилися виробляти шкіру середнього рівня за якістю та ціною (вартість $18-25 за кв.м.) Виробники, які орієнтуються на випуск високоякісного взуття, вимушені імпортувати і шкіру, яка коштує $30-40 за кв.м. Продукція, виготовлена із високоякісної імпортної шкіри, як правило, одразу експортується.
Для нормального розвитку взуттєвої галузі необхідна державна підтримка, що полягатиме у регулюванні експорту шкіри та готової продукції, обмеженні нелегального імпорту, підтримці вітчизняного виробника.
8. Висновки.
У цій роботі я намагалася оцінити глобальну та регіональну конкурентоспроможність України у виробництві взуття. Було проведено дослідження галузі.
Значний обсяг експорту українського взуття свідчить про те, що закордонні споживачі готові його купувати і купують. На жаль, від цього поки що виграють переважно закордонні фірми, на які за давальницькими схемами працюють багато вітчизняних підприємств. Однак прийняття якості українського взуття у світі, зокрема у таких “взуттєвих” країнах як Італія та Чехія свідчить про його потенційну конкурентоспроможність на глобальному ринку. І навіть у давальницьких схемах потрібно бачити позитиви – адже працюючи таким чином, підприємства не лише отримують можливість виготовляти продукцію на імпортному устаткуванні, але і вчаться розуміти смаки та бажання споживачів. Переносячи це на українські терена, вони таким чином підвищують і регіональну конкурентоспроможність.