Виробництво взуття в Україні: проблеми і перспективи конкурентноздатності
5.Провести всеукраїнську акцію підтримки вітчизняного виробника.
6.Забезпечити регулярне проведення виставок-ярмарок по всій території України.
7.Залучати у галузь та підтримувати молодих дизайнерів, переглянути дизайнерську політику підприємств з метою найширшого задоволення смаків споживачів.
У наступному розділі спробую проаналізувати наведені пропозиції та обрати ті, за допомогою яких можна досягти найкращих результатів.
5. Обґрунтування пропозицій та вибір альтернатив.
Нелегальний імпорт за таких країн як Турція, Китай, Польща, країн Азіатсько-Тихоокеанського регіонує найбільшою проблемою українських взуттьовиків. Звичайно, вони не можуть конкурувати з виробниками, у яких середня вартість пари шкіряного взуття складала $5,6 (у 1998 році) та тепер складає $2,5 (саме така вартість китайського взуття). Середня ціна імпортованого взуття з текстилю знизилася від $2,2 у 1998 році до $0,31 за пару у 2001 році (усереднення по всіх виробниках) [7].
Покращення роботи митниці призвело б до деяких позитивних змін, проте з об’єктивних причин особливо розраховувати на це підстав немає. Величезна кількість взуття ввозиться під кодами інших товарів, держмито, на які набагато нижчі. Враховуючи низьку платоспроможність населення, така ситуація призводить до значного наповнення українського ринку взуття дешевим і неякісним імпортованим товаром.
Другою проблемою виробників взуття є нестача вітчизняної сировини для виробництва. Імпорт деталей, сировини, фурнітури призводить до 30% зростання ціни на готове взуття. Першочергова задача в цьому напрямку – забезпечити виробників українською сировиною. Як вже зазначалося, можливості для виробництва сировини і матеріалів в Україні є, варто лише підтримувати ці підприємства.
Збільшення експорту українського взуття надасть додаткові фінансові можливості для боротьби за внутрішній ринок, зокрема шляхом зниження ціни. Вихід виробників на міжнародні ринки підвищить конкурентоспроможність України в цій галузі.Велике значення має рекламно-інформаційна підтримка. Споживач повинен зрозуміти, що купівля якісного українського взуття є вигідним для нього. Крім того, він вкладає гроші у вітчизняну, а не “китайську” економіку. Сьогодні існує проблема того, що споживач не знає свого виробника. Як показує досвід проведення міжгалузевих ярмарок-продажів продукції легкої промисловості, український споживач вже готовий купувати вітчизняну продукцію. Тому підприємствам слід надати увагу каналам розповсюдження і реклами.
Розробка нових моделей, які відповідають смакам споживача також підвищить попит на українське взуття, а значить, і підвищить конкурентоспроможність на регіональному ринку.
Сукупність наведених заходів дозволить підвищити конкурентоспроможність українського взуття як на внутрішньому, так і га зовнішньому ринках.
6. Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями.
На думку Олександра Бородині, заступника начальника Управління легкої промисловості Державного комітету промислової політики, голови Ліги виробників взуття, шкіргалантереї, хутряних виробів, при аналізі конкурентоспроможності на ринку України головна проблема полягає у тому, що на ринку присутня велика кількість контрабандної продукції. Коли вирішили порівняти, скільки взуття було ввезено в Україну з Польщі, а скільки відправлено, то виявилося, що у 1996 році, наприклад, українська митниця зафіксувала обсяг поставок з Польщі на суму $192тис., а за даними Української торгової місії в Польщі – на $31 млн. Приблизно таке ж співвідношення було і в 1997 році. Зараз ситуація дещо змінилася, адже якість польського взуття не набагато краща за якість українського, проте ціна на нього вища в зв’язку з вищою вартістю робочої сили у Польщі. Однак продукція з Китаю, де вартість праці приблизно вдвічі менша, ніж в Україні, звісно, набагато дешевша від вітчизняної і тому її продовжують нелегально завозити і успішно реалізовувати.
З нелегально ввезеною продукцією може конкурувати лише нелегально виготовлена. Зараз на верхніх щаблях влади ведуться розмови про детінізацію ринку. Робити це, безперечно, потрібно, проте, вивівши з “тіні” нелегальних виробників взуття, ми одразу ж втратимо цей ринок, оскільки заплатити податки та конкурувати з китайськими виробами українські підприємства не зможуть. Для вирішення цієї проблеми пан Бородиня пропонує встановити контроль над нелегальним ввезенням товарів з-за кордону. До того, як виводити економіку з “тіні”, необхідно покращити роботу митної служби. При цьому він не припускає думки про закритість ринку, оскільки тоді він не розвиватиметься, а має на увазі просто однаковість правил гри для всіх [7].