Виробництво взуття в Україні: проблеми і перспективи конкурентноздатності

1. Мета роботи.

Для аналізу конкурентоспроможності на глобальному та регіональному ринках я обрала ринок взуття і зробила це з декількох причин. По-перше, мене цікавить, який потенціал та можливості України у цій сфері. По-друге, в зв’язку з все більшою представленістю українських виробників взуття на різноманітних виставках-ярмарках та у роздрібно-торговій мережі, я хотіла проаналізувати динаміку його виробництва за останні роки. По-третє, я хотіла більше дізнатися про основних товаровиробників (як самого взуття, так і сировини, зокрема, шкіри та матеріалів). І остання, суб’єктивна причина – останнім часом я купую вітчизняне взуття, якість та ціна якого мене цілком задовольняє, тому мені було просто цікаво.

Метою роботи є об’єктивне дослідження конкурентоспроможності галузі виробництва взуття в Україні, можливості та перспективи її розвитку, аналіз проблем та пропозиції стосовно їх розв’язання.

Отже, тепер я перейду до аналізу самої проблеми і розгляду інших питань.

2.Постановка проблеми.

Засилля товарів закордонного виробництва на українських ринках висунуло жорсткі вимоги до підвищення конкурентоспроможності [1]. Проте, перш, ніж говорити про конкурентоспроможність України у виробництві взуття, потрібно визначитися з самим терміном “конкурентоспроможність”. Отже, конкурентоспроможність – це сукупність властивостей, наданих продукції під час розробки, виробництва, реалізації і післяпродажного обслуговування, що забезпечують її відмінність від аналогів (чи замінників), по-перше, за ступенем задоволення потреб споживача, по-друге, за рівнем витрат на її придбання та експлуатацію, по-третє, за ступенем інформованості, доступності, зручності для споживача у здійсненні купівлі та експлуатації, яка (сукупність) сприяє найшвидшій реалізації на даному ринку у даний період [6].

На даному етапі розвитку взуттєвої промисловості ще рано говорити про серйозну глобальну конкурентноздатність України. Хоча українські підприємства поступово нарощують обсяги поставок в Європейські країни та країни СНД та Балтії, проходить це, переважно за давальницькими схемами. Основні замовники шкіряного взуття – фірми з Італії, Німеччини, Австрії, Чехії, тобто це практично ті ж самі країни, які є і основними легальними поставниками взуття в Україну (і не виключено, що під закордонними марками ми купуємо взуття українського виробництва). На жаль, давальці платять за роботу вітчизняним виробникам дуже мало – за пошиття однієї пари взуття замовник платить 6-8 гривень (!) [7].

Конкурентоспроможність регіонального ринку взуття найбільшою мірою перебиває нелегально ввезена дешева та/або неякісна продукція виробництва Китаю та інших країн. Ще однією проблемою на місцевому ринку є велика кількість норм та стандартів, яких потрібно дотримуватися і яким повною мірою не може відповідати навіть високоякісне (скажімо, італійське) взуття.

Іншою проблемою галузі є низька платоспроможність населення. В зв’язку з цим, конкуренція між виробниками відбувається за рахунок цін. Ті, хто може дозволити дорожче взуття (яке в порівнянні з імпортованою продукцією дорогим є відносно) звертають увагу і на якість, і на марку.

Для підвищення конкурентоспроможності необхідно також покращити дизайн продукції.

Ще однією проблемою, з якою стикаються виробники взуття є нестача сировини, зокрема, шкур, які масово експортуються.

Далі перейдемо до аналізу цих проблем.

3. Аналіз проблеми.

В Україні нараховується 60 фабрик з чисельністю працівників більше 600 чоловік, близько 200 підприємств з чисельністю 15-300 працівників, велика кількість дрібних фірм.