Виробництво зерна, хлібопродуктів і кормів на Україні: проблеми і перспективи
Зерно, особливо пшениця, займає центральне місце в сільському господарстві й аграрній політиці України, Зерно розглядається як "стратегічний" продукт і розмір урожаю зерна є барометром стану сільського господарства. Тому в даній роботі я основну увагу буду приділяти саме виробництву зерна.
Аналіз проблеми
Те, що українські елеватори не здатні зберігати все зерно, яке виробляється СГ виробниками, призводить до того, що після жнив на ринку зерна пропозиція більше ніж в 2 рази первищує попит. Оскільки пропускна можливість транспортних шляхів недостатня, щоб забезпечити експорт, то ціна на зерно суттєво зменшується, що робить виробництво нерентабельним.У зв’язку з високою вартістю зберігання зерна на Україні (а вартість зберігання включає фізичні витрати на зберігання зерна на елеваторах, можливу вартість капіталу, вкладеного у запаси зерна, витрати на якісні та кількісні втрати під час зберігання; вартість зберігання також включає премію за ризик, яка вимірює невпевненість трейдера стосовно вільного доступу до свого зерна в разі потреби; зберігати зерно в Україні небезпечно - є багато випадків, коли трейдерам було відмовлено в доступі до свого зерна або коли трейдерам підмінювали зерно іншої якості та кількості порівняно з тим, яке вони здавали на зберігання і т.п.), трейдерам дешевше "зберігати" українське зерно за кордоном, тобто спочатку його експортувати, а потім імпортувати, ніж зберігати українське зерно в Україні. (Звичайно, зерно, яке імпортується пізніше не одне і теж саме зерно, що було експортоване кількома місяцями раніше. Українське зерно "зберігається" за кордоном лише у фігуральному значенні.)
Суттєве коливання цін на зерно спричинене не тільки різницею попиту й пропозиції. Двома іншими важливими причинами, які викликають коливання цін на зерно, є обмінний курс і світова ціна на пшеницю. Хоча зерновий ринок України є далеко не лібералізованим, світові ціни на зерно справляють великий вплив на ціни зерна в Україні. На рис. 1 видно, що з початку 1999 року та до тепер світові ціни на пшеницю коливаються від 100 до 135 дол. за тонну, знизившись у 1999 році і знову піднявшись в 2000 році. Хоча ціни, деноміновані в доларах, в 1999 році впали, гривня девальвувала по відношенню до долара майже на 37% - від 3,4 до 5,4. На кінець 1999 року обмінний курс грн/дол залишався більш-менш сталим на рівні 5,4.
Якщо ми порівняємо ці два ряди даних, то побачимо, що світова ринкова ціна на пшеницю (Gulf FOB), виражена в грн., збільшилася від приблизно з 400 грн/т на початку 1999 до майже 740 грн/т на сьогодні (рис. 2). Протягом лише 1999 року світова ринкова ціна виросла майже на 150 грн/т тільки завдяки обмінному курсу, ефект послаблення якого був сильніший за невелике зниження цін у доларовому еквіваленті. В 2000 році обмінний курс грн/дол був більш-менш постійним, але піднялася світова ціна на зерно. Таким чином, нестабільність ціни на зерно на українському ринку значною мірою залежала від змін ставки обмінного курсу та світових цін і немала нічого спільного з поведінкою трейдерів.
Рисунок 1: Світова ринкова ціна на пшеницю та ставка обмінного курсу гривні до американського долара, січень 1999 р. - червень 2001 р.
Джерело:УкрАгроКонсалт (різні видання), USDA, Німецька консультативна група з питань економічних реформ в Україні.
Рисунок 2: Зміни в цінах на пшеницю на українському та світовому ринках, січень 1999 р. - червень 2001 р.
Ще однією важливою причиною нестабільності ціни на зерно на українському ринку є завищені маркетингові витрати, про які йшлося вище. НІМЕЦЬКА КОНСУЛЬТАТИВНА ГРУПА 5 років тому вперше показала, що маркетингові витрати на зерно дуже високі в Україні порівняно з міжнародними стандартами, і це знижує ціни, які українські виробники отримують за зерно. В кінці 1998 року НІМЕЦЬКА КОНСУЛЬТАТИВНА ГРУПА провела нове дослідження та засвідчила, що в той час, як фермери в Німеччині отримували ціну, яка приблизно складала 70% РОВ експортної ціни на німецьке зерно, то фермери в Україні отримували лише приблизно 40% відповідної української експортної ціни РОВ. Тоді Група стверджувала, що ця різниця (70 та 40%) є податком на сільськогосподарських виробників в Україні, який, головним чином, виплачується неефективним монополістам, які надають послуги зі зберігання, сортування та транспортування зерна.
Внаслідок того, що до 2000 року Україна була експортером зерна, завищені маркетингові витрати знижували ціни на зерно в Україні, тому, що експортери повинні були віднімати ці витрати від світової ринкової ціни при розрахунках ціни, яку вони були готові заплатити українським виробникам. Ця ситуація змінилася, коли Україна почала імпортувати зерно на початку 2000 року. В умовах імпорту трейдери купують зерно на світовому ринку та доставляють його споживачам в Україну. При цьому вони повинні використовувати ту ж саму неефективну систему збуту, що і для експорту, але у протилежному напрямі. Зрозуміло, якщо імпортер взагалі збирається отримати прибуток, то він буде змушений вимагати від українських споживачів ціну, яка, принаймні, дорівнює сумі ціни світового ринку плюс витрати на доставку зерна від порту до центрів споживання.Отже, завищені маркетингові витрати віднімаються від світових ринкових цін у випадку експорту та додаються до світових ринкових цін у випадку імпорту. Коли на початку 2000 року Україна перейшла від експорту до імпорту, внутрішні ціни на зерно швидко зросли на суму, що приблизно у два рази більше вартості перевезення зерна від місць виробництва до світових ринків або навпаки. Оскільки ця вартість надзвичайно висока в Україні, то стрибок внутрішніх цін теж був значним. Це видно з рис. 2. До початку 2000 року внутрішні ціни в Україні були значно нижчими за світові ринкові ціни завдяки "податку" на суму маркетингових витрат з українських виробників. Із початку 2000 року внутрішні ціни були значно вищими за світові ринкові ціни завдяки відповідному "податку" на суму маркетингових витрат на українських споживачів.