Виробництво зерна, хлібопродуктів і кормів на Україні: проблеми і перспективи

Мета роботи

Метою роботи є дослідити ринок зерна, хлібопродуктів, кормів, та запропонувати варіанти вирішення проблем, які там існують. Дослідження провести, проаналізувавши можливості на регіональному та глобальному ринку.

Постановка проблеми

На українському ринку зерна існують наступні проблеми:

•Виробляється об’єм, набагато більший від потрібного для забезпечення хлібом і хлібопродуктами населення, і кожного року після жнив експортується велика кількість зерна за низькими цінами одразу після жнив, а потім пізніше імпортується за набагато вищими цінами.

•Заборона перевозити зерно з одного регіону України в інший. Тому в деяких областях існує суттєвий надлишок, а в деяких – нестача.

•Непередбачуваність і необгрунтованість політики держави в сфері стимулювання ринку зерна. Яскравим прикладом цього є Указ №832 "Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна в Україні", який був підписаний 29 липня 2000 року Президентом Леонідом Кучмою. Указ викликав критику з боку трейдерів, що займаються продажем зерна, та чисельних донорських організацій як двобічного, так і багатобічного характеру. Вони були занепокоєні тим, що положення Указу № 832 свідчать про те, що особи, які розробляють сільськогосподарську політику в Україні, відступають від своїх зобов'язань щодо проведення ринкової реформи на українському ринку зерна. У своєму листі до Заступника Голови Адміністрації Президента пана Гайдуцького від 17 липня 2001 року Постійний представник МВФ в Україні разом із Головою представництва Світового банку в Україні та послом США в Україні констатували, що Указ № 832 є "серйозною загрозою" процесу економічної реформи в Україні та вимагали переглянути цей Указ. Проте, представники Уряду України та Адміністрації Президента зайняли непохитну позицію, аргументуючи, що Указ № 832 є нічим іншим, як легітимним зусиллям проконтролювати та стабілізувати ринок зерна в той час, коли виробництво дуже низьке, крім того, існує ризик щодо забезпечення продовольчої безпеки. Наводилися аргументи, що "ринок зерна в Україні зараз повністю втратив рівновагу", і що "більшість країн в усьому світі мають свої програми стимулювання виробництва зерна та вдосконалення ринків зерна..."

•Крайній ступінь нерозвиненості експортної інфраструктури. На даний момент елеватори і порти переповнені зерном і відмовляються приймати зерно далі. Інфраструктура експорту морем розвинена дуже погано. Водяний шлях до портів Азовського та Чорного морів (по Дніпру) практично не діє (а в таких країнах-експортерах, як США, річкове перевезення зерна до морських портів є домінуючим і баржі з зерном по Міссісіпі ходять з частотою трамваїв); елеватори в річних дніпровських портах перебувають у жалюгідному стані; при проектуванні мостів можливість проходу барж, як правило, не враховується. Залізниця, фактично, залишаєтья єдиним монопольним перевізником, і тому там спостерігається багато зловживань.

•Вартість зберігання зерна на елеваторах є високою, інфраструктура зберігання є досить старою і неефективною, втрати при зберіганні також дуже високі. Українські елеватори часто зловживають своїм монопольним становищем.

•Несталість і досить великі коливання цін на зерно.

•Занижені заставні ціни на зерно.

•Продуктивність урожаю є низькою, це спричинене застарілим обладнанням та технікою, неефективними методами ведення СГ.

Що стосується виключно кормів, то потреба в усіх видах кормів для тваринництва України забезпечується їх надходженням на 77,4%, в тому числі концкормів – на 73,2%.

Щодо хлібопродуктів, то тут ситуація краща* – Україна може своїми виробничими потужностями забезпечити внутрішній ринок, хоча досить часто – з імпортованого зерна.

*(якщо не брати до уваги те, що майже всією інфраструктурою володіє не дуже успішна монопольна компанія “Хліб України”)