Перспективи України в галузі автоматизації та робототехніки
По-третє, ринки Росії та країн СНД не висувають таких, як у Європі чи США жорстких вимог з якості товарів, наприклад, відповідності стандартам ISO 8206 (в машинобудуванні). Подеколи не вимагають і особливої чистоти щодо авторських прав на винаходи, комп’ютерні програми та іншу інтелектуальну власність. Звичайно, це явище тимчасове, але експерти вважають, що зміни тут відбуватимуться не надто швидко.
За умов розумного лобіювання державою інтересів вітчизняних машинобудівників та виробників засобів автоматизації, а також за наявності реальних продуктивних зусиль зовнішньополітичних відомств України можливим є порівняно швидке суттєве розширення експорту засобів автоматизації до країн Південно-Східній Азії. Привабливими для експорту продукції українського машинобудування є й країни Латинської Америки, Азії та Африки, де завдяки ціновому фактору вона буде конкурентоздатною в порівнянні з західними аналогами.
До того ж, деякі види продукції українських виробників (зокрема зазначених підприємств) уже успішно конкурують із світовими аналогами на ринках високорозвинених країн – США, Канади, Європи. Однак дані країни неохоче пускають на свій ринок українську високотехнологічну продукцію, тому для його завоювання слід не лише підвищувати якість продукції, а й обстоювати інтереси українських підприємств на дипломатичному рівні.
.
Частина 2
Шляхи підвищення конкурентоздатності галузі
1. Інвестиційна політика.
Таблиця 3
У таблиці 3 відображені пріоритети різних економічних суб’єктів щодо фінансування інноваційної сфери галузей промисловості України.
Як вітчизняні, так і іноземні інвестори переважну частку інвестиційних коштів спрямовують в одну галузь – чорну металургію (81,2 та 80,4%). Фінансування вітчизняними інвесторами приладобудування складає 7,5% загального фінансування галузі .
Іноземні інвестиції є дуже важливим джерелом фінансування інновацій у чорній металургії (33,7%) та деяких інших галузях. На усе машинобудування припадає лише 0,6% інвестицій.
Держава останніми роками активно підтримує кольорову металургію, що поглинає 70% бюджетних коштів на інноваційну сферу. Бюджетні асигнування в машинобудування склали лише 8,6% асигнувань у кольорову металургію. На другому місці за абсолютним обсягом отримуваних коштів перебуває вугільна промисловість, куди держава спрямовує 20,1% бюджетних коштів. Потреби машинобудування держава забезпечує на 3,1%.
Переважну частку кредитних надходжень (90.3%) отримує харчова промисловість, тоді як у машинобудування та металообробку загалом надходять лише 0,7% обсягів кредитів.
У розподілі власних ресурсів лідирують харчова промисловість (31,5%), чорна металургія (16,5%) та паливна промисловість (8,8%), що спричинено, перш за все, їх економічною “розкрученістю” та можливістю перерозподілу отримуваних доходів. У сукупності середньо- та високонаукоємних галузі залучили для фінансування інновацій 13,4% власних коштів.
Кошти Державного інноваційного фонду у структурі фінансування інновацій займають лише 3,2%. Вони розподіляються з великою увагою до інтересів галузей, що претендують на віднесення до середньо- та високонаукоємних. Машинобудування та металообробка залучають майже 60,0% коштів фонду. На другому місці перебувають верстатобудування та інструментальна промисловість (13,1%), на третьому – електротехнічна промисловість (10,7%), четверте-п’яте місця ділять оборонна промисловість та приладобудування (по 9,6%).Розподіл коштів із «інших» джерел (під ними, як правило, розуміють міністерські фонди та наукові частини титульно ненаукових програм) ще більше сприяють розвитку наукоємних галузей. Якщо зважити на відносно невеликі кошти, спрямовані в паливну промисловість та електроенергетику, можна зробити висновок, що «інші» джерела фактично виявляються призначеними для підтримки частини наукоємних виробництв та є доповненням бюджету в плані лобіювання їхніх інтересів (як відомо, розподілення бюджетних коштів часто виявляється під пресингом сировинних лобі). Приладобудування отримує досить значні кошти від «інших» джерел (4,1% усіх коштів).