Динаміка населення земної кулі
Смертність населення — процес вимирання покоління. Це масовий процес, що складається з множини одиничних смертей, які настають у різному віці та визначають у своїй сукупності порядок вимирання реального або гіпотетичного покоління. Смертність характеризують такі показники: загальні коефіцієнти смертності (тобто число помер¬лих із розрахунку на 1000 осіб), віковий коефіцієнт смертності, показ¬ник дитячої смертності з розрахунку на 1000 новонароджених тощо. Майже для всіх країн є характерною досить однорідна структура причин смертності: на першому місці серцево-судинні захворювання, потім — новоутворення, переважно злоякісні, і нещасні випадки. Досить високою є частка хвороб органів дихання (переважно у дітей і людей похилого віку) та органів травлення. У 1985—1990 pp. смертність у світі становила 3,45%, в Африці —6,2%, Латинській Америці — 3,55, Північній Америці — 1,81, Азії — 3,48, Європі — 1,72, Океанії — 2,51; у більш розвинених регіонах — 1,89, менш розвинених — 3,9%.
Демографічна політика, криза і демографічний вибух.
Демографічна політика — цілеспрямована діяльність державних органів та інших соціальних інституцій з метою збереження або зміни наявних тенденцій у демографічних процесах. Демографічна політика може розглядатись у двох напрямах: у царині народжуваності та смертності. Політика в царині смертності зазвичай є складником соціальної політики щодо охорони здоров'я населення. Заходи в царині народжуваності можуть бути спрямовані на підвищення її, збереження на існуючому рівні або зниження. Більшість країн світу має такі спільні цілі: зменшити приріст населення, поліпшити здо¬ров'я й харчування, збільшити технічні потужності й ліквідувати бідність. Планування сім'ї, як засіб регулювання чисельності всього населення, прийнято урядами декількох країн: Китаю, Індії, Індо¬незії, Шрі-Ланки та ін. Таїланд успішно знизив приріст із 3,1% у 1960-х pp. до 1,9% у 1980—1989 pp. А втім, уряди деяких країн і католицька церква до ідеї регулювання приросту населення став¬ляться негативно.
Демографічна криза — глибоке порушення відтворення населен¬ня, що загрожує самому його існуванню. Протягом усієї демографіч¬ної історії людства аж до кінця XVIII ст. причинами демографічної кризи були часті голодування, епідемії та війни; обумовлений ними високий рівень смертності призводив до скорочення чисельності населення деяких країн і регіонів світу, а інколи й до повного обез¬люднення територій. Історичний процес зміни репродуктивної пове¬дінки в деяких промислово розвинених країнах виявляє тенденцію до падіння рівня народжуваності нижче від необхідного для просто¬го відтворення населення, що є причиною сучасної демографічної кризи.
Демографічний вибух — різке прискорення кількісного зростан¬ня світового населення. Почався він у 1950-х pp. Коли зниження смертності значно випереджає зниження народжуваності, то це при¬водить до прискореного збільшення чисельності населення, неузгодженого з об'єктивними вимогами соціально-економічного розвит¬ку суспільства. Перевищення числа народжень над числом смертей досягає великих розмірів. Оскільки сучасні високі темпи росту чи¬сельності населення земної кулі значною мірою визначаються тем¬пами його збільшення в країнах, що розвиваються (Азії, Африки та Латинської Америки, де проживає близько 70% населення світу), демографічний вибух у цих країнах перетворюється на світовий. За демографічного вибуху середньорічний приріст населення переви¬щує 1,8—2,0%.Демографічний вибух — явище тимчасове; з розвит¬ком демографічного переходу порушена узгодженість типів народжуваності та смертності відновлюється, проміжний тип відтворен¬ня населення поступається місцем основному, і демографічний ви¬бух припиняється. Але темпи демографічного переходу залежать від загального соціально-економічного розвитку, і коли він, як у більшості слаборозвинених країн, відбувається повільно, довго зберігається і проміжний тип відтворення населення. У багатьох країнах, що роз¬виваються, проводиться демографічна політика, спрямована на подо¬лання перехідного характеру відтворення населення. Процес демо¬графічної стабілізації повсюдно завершиться наближенням до ста¬ну, характерного для постійного (стаціонарного) населення. У різних регіонах світу це відбудеться в різні строки, але в більшості країн, що розвиваються, — не раніше середини XXI ст.
Розміщення населення.
Населення світу розміщується дуже нерівномірно. Понад 2/3 його сконцент¬ровано на 8 % суходолу, близько 85 % проживає в східній півкулі, 60 % в помірному поясі північної півкулі, більш як 50 % на низовинах і майже 1/3 в приморській смузі. На розміщення населення впливають природні умови і ступінь розвитку та зосередження виробництва. (Див. дод. ст. 29 мал. 4 ).
Найгустіше заселені території давнього зрошувального землеробства: острів Ява, долина Нілу, Індо-Гангська низовина, Велика Китайська рівнина, дельти річок півострова Індокитай, Японські острови, де густота населення місцями перевищує 300 чоловік на 1 км2. Густо заселені також оазиси аридної зони, старопромислові ра¬йони Європи, сходу Північної Америки (понад 200 чоловік на 1 км2) та узбережжя Південної Америки, Африки, Австралії, що пов'язано з історією їх освоєння.