Динаміка населення земної кулі

( Див. дод. ст. 26 мал. 1 ).До XVIII ст. зростання кількості населення світу залежало здебільшого від біологічних процесів. Пізніше на перший план вийшли соціально-економічні чинники, і з того часу населення Землі почало зростати швидкими темпами. За прогнозами спеціалістів ООН, до кінця наступного століття кількість населення на планеті ще більше зросте і стабілізується на рівні близько 10 млрд. чоловік. Швидкі темпи зростання приросту населення дістали назву демографічного ви¬буху й перетворилися в одну з глобальних проблем людства. Розв'язання цієї проблеми вбачається у проведенні певної демографічної політики  системи адмі¬ністративних, економічних, пропагандистських та інших заходів, які здійснюються державою з метою врегулювання передусім народжуваності. В країнах з першим типом відтворення населення державні заходи спрямовані на збільшення народжуваності та природного приросту, а в країнах з другим типом  навпаки, на скорочення. Так, у багатьох європейських країнах (ФРН, Нідерланди, Швеція тощо) запроваджують грошові субсидії, певні міри соціального захисту та стимулювання, інші заходи соціально-економічного характеру для підтримки сімей та жінок, які мають дітей. А в Китаї, навпаки, державного значення набула політика стримування народжуваності шляхом її обмеження.

Кількість населення світу та його середньорічний приріст зображено у дод. ст. 28 табл. 3.

На кількість населення країни, його структуру, культурний та освітній рівень істотно впливають міграції.

Міграції населення  це переміщення людей по території, пов'язані зі зміною постійного місця проживання та роботи.

Міграції класифікують за причинами (економічні, політичні, гуманітарні тощо), строками (сезонні, тимчасові, постійні), напрямами (зовнішні і внутрішні), складом мігрантів, ступенем організованості тощо. Істотно впливають на міграцію війни, кон¬флікти, зміни політичної ситуації в країні або регіоні, зміни державних кордонів.

Механічний приріст вносить певні корективи в демографічні процеси і у формування культури народів. Зовнішні міграції поділяють на:

а) еміграцію  виїзд громадян зі своєї країни до іншої держави на постійне проживання або на тривалий період;

б) імміграцію  в'їзд до країни громадян іншої держави на постійне або тривале проживання.

Зовнішні міграції населення найбільшого розмаху набули в добу капіталізму. Після Другої світової війни головним районом притягання робочої сили стала Західна Європа. Великий район імміграції сформувався в нафтодобувних араб¬ських країнах Близького Сходу.

У другій половині XX ст. з'явилася нова форма зовнішніх міграцій, яка діста¬ла назву «відпливу умів». Суть її полягає в переманюванні розвинутими країнами іноземних учених, інженерів та інших спеціалістів високої кваліфікації, яким створюють кращі умови роботи і виплачують високу зарплату.

Нині найбільші міграційні потоки спрямовані у США  з країн Латинської Америки, в Європу  з країн Азії і Африки. Багато людей виїжджає з країн СНД і Центральної Європи в Західну Європу, Північну Америку, Ізраїль.

Для всіх країн світу характерною рисою є зростання масштабів внутрішніх міграцій і насамперед з сільської місцевості в міста, особливо великі та столичні. В результаті темпи зростання сільського населення уповільнились, а темпи зростання міського  прискорилися.

Природний рух населення — це зміна чисельності та складу населення внаслідок народжуваності й смертності без урахування ме¬ханічного переміщення( Див. дод. ст. 26 мал. 1). Природний рух населення характеризуєть¬ся абсолютними та відносними показниками. Серед абсолютних по¬казників основним є природний приріст (спад) населення, серед відносних — коефіцієнт природного приросту (відношення абсолютного рівня природного приросту до середнього показника населення за конкретний період); його обчислюють і як різницю між загальними коефіцієнтами народжуваності та смертності (зазвичай у проміле). Коефіцієнт природного приросту може мати позитивне, негативне і нульове значення, характеризуючи відповідно збільшення, зменшення або незмінність чисельності населення території з огляду на різні поєднання народжуваності та смертності. У 1985—1990 pp. величина загального коефіцієнта природного приросту населення земної кулі за рік складала 17,3%, до кінця століття вона становитиме приблизно 14%. Показники природного руху населення в різних країнах неоднакові. У більшості країн Азії, Африки та Латинської Америки коефіцієнт природного приросту на початку 90-х pp. пере¬вищував 20%. Найвищий середньорічний приріст населення ха¬рактерний для більшості арабських країн Азії та Африки. Рівночасно для багатьох країн Європи та Північної Америки характерні низькі темпи природного приросту населення.Народжуваність населення — це процес дітонародження в пев¬ному поколінні людей або в сукупності поколінь — населенні. Для характеристики народжуваності використовується система показ¬ників: загальний коефіцієнт народжуваності (число народжених живими на 1000 жителів, що вимірюється у проміле), вікові коефіцієнти народжуваності (число народжених живими у матерів певного віку на 1000 жінок того ж віку), сумарний коефіцієнт наро¬джуваності, що розраховується як сума однорічних вікових кое¬фіцієнтів народжуваності, поділена на 1000 (тобто з розрахунку на одну жінку), та ін. У 1985—1990 pp. загальний коефіцієнт народжу¬ваності в світі становив 27,1% (у 1960—1965 pp. — 35,6%), в Аф¬риці — 44,7, Латинській Америці — 29,1, Північній Америці — 15,0, Азії — 27,6, Європі — 13,0, Австралії та Океанії — 20,1%. У більш розвинених регіонах він становив 14,6, у менш розвинених — 31,0%.