Розміщення водних ресурсів України і їх економічна характеристика

До 1991 р. питомі витрати води на 1 га водної поверхні і 1 т рибної продукції складали відповідно 25,9 і 26 тис. м , а в 1996 р. вони зменшились відповідно до 8,5 і 20,3 тис. м3. Очікується, що ці показники будуть поступово збільшуватись, а загальні водопотреби рибництва у 2010 р. дорівнюватимуть 1200 млн. куб. м [7, ст. 92].

Таблиця 6

Прогноз потреб сільського господарства

Прогнозні водопотреби, а також обсяги скиду забруднених стічних вод, розраховані з урахуванням ресурсної і відновної спроможності водних джерел, які гарантують сприятливий екологічний стан. За лімітуючий прийнятий розрахунковий маловодний рік 95% забезпеченості. Обмежуючою умовою є те, що залишковий річковий стік з урахуванням безповоротного водовідбору повинен забезпечити не менше ніж 10 кратне розбавлення забруднених стічних вод, що надходять у водні об’єкти [11, ст. 102].

Загальні потреби у прісній воді на визначені термінові рівні складають від 14 до 23 км3, а обсяги скиду забруднених вод повинні зменшитись з 4 до 1 км3. Якщо безповоротний водозабір не перевищуватиме 50 відсотків стоку, що формується у розрахунковий маловодний рік, його ресурси забезпечуватимуть майже 15 кратне розбавлення забруднених стоків. Слід мати на увазі, що до цього часу надзвичайно проблематичною є оцінка обсягів забруднюючих речовин, що надходять до водного об'єкта шляхом змиву з водозбірної площі, і які, за експертними оцінками, можуть досягати такої ж величини як і з організованих джерел. Отже, прогноз-завдання щодо обсягів водокористування, безповоротних витрат і скиду забруднених стоків можна вважати збалансованим за ресурсною і відновною здатністю водних джерел [11, ст. 33].

Розділ ІІ. Шляхи оптимізації управління водними

ресурсами за басейновим принципом

1. Концептуальні положення басейнової системи управління

1.1. Басейновий принцип управління визнано одним із ефективних методологічних засобів вирішення глобальних екологічних проблем водокористування, охорони вод і відтворення водних ресурсів.

У нашій країні склався свій досвід і своя організаційно-правова та економічна система басейнового управління. Але її не можна вважати розвинутою та ефективною. Завдання полягає у виведенні діючої басейнової системи на рівень нових вимог у зв’язку з реалізацією Державних програм екологічного оздоровлення басейнів річок, прийняттям міжнародних зобов’язань.

У зв’язку з переходом України на нові форми економічного розвитку та ринкові стосунки, діюча сьогодні система управління водними ресурсами та водним господарством також потребує реформування.

Це по-перше, викликано постійним зростанням ролі водного фактора, від якого залежить розвиток і розміщення об’єктів виробництва на території річкового басейну. По-друге, в межах басейну замикаються кругообіги речовин, тобто реалізується більшість балансів і саме водні об’єкти частіше за все є шляхами розповсюдження забруднюючих речовин та їх акумуляції [10, ст. 32].

1.2. Сучасний стан басейнового управління водокористуванням, охороною вод і відтворенням водних ресурсів України характеризується як складна система галузевих, відомчих і місцевих функцій і структур державного управління, які мають переважно галузеву і адміністративно-територіальну (а не басейнову) спрямованість і недосконалий та незбалансований механізм водокористування, охорони вод і відтворення водних ресурсів.Це обумовлює низку проблем, головними з яких є:

незбалансованість басейнових екологічної, водогосподарської, аграрної, промислової і комунальної політик, що призводить до неузгодженості пріоритетів, незбалансованості системи водокористування, охорони вод та відтворення водних ресурсів, і, як правило, до розпорошення і нецілеспрямованості використання коштів;

невизначеність чіткої ієрархії відповідальності за якість водних ресурсів і стан водних об’єктів басейну, використання цільових коштів;