Розміщення водних ресурсів України і їх економічна характеристика

Сільське господарство. Одним з найважливіших показників, що характеризують стан галузі зрошення земель, є площа, обсяги подивів та врожайність сільськогосподарських культур. Останні відображають технічний стан зрошувальних систем, забезпеченість їх дощувальною технікою та енергозабезпеченість, і в кінцевому випадку визначають обсяги сільськогосподарської продукції на зрошувальних землях.

Подальший розвиток зрошуваного землеробства визначається впливом двох груп факторів. До першої відноситься цінова, кредитна і податкова система та політика державної підтримки галузі. Друга – та, що залежить від товаровиробника, а саме: засобу ведення землеробства на зрошуваних землях та технологія зрошення, впровадження високоврожайних, найбільш чутливих до зрошення сортів та гібридів сільськогосподарських культур, модернізація, реконструкція та поліпшення технічного стану і рівня експлуатації зрошуваних систем, удосконалення управління водорозподілом та поливами, впровадження водообліку із запроваджуванням платного водокористування, яке має стати важливою складовою економічного механізму підвищення рівня раціонального використання водних ресурсів у зрошуваному землеробстві.

В основу прогнозних розрахунків водопотреб зрошуваного землеробства покладені водозберігаючі режими зрошення, які дозволяють підтримувати оптимальне водопостачання сільськогосподарських культур в критичні, найбільш чутливі до дефіциту вологи фази їх розвитку з мінімальними втратами урожаю від недополивів. За рекомендаціями НДІ зрошуваного землеробства водозберігаючі норми для років 95%-ної забезпеченості коливаються в межах 1700-4600 куб. м/га для південного степу, 1700-4200 куб. м/га для північного степу і 1500-3500 куб. м/га для лісостепу.

Ці та інші тенденції трансформувались в комплекс проблем, вирішення яких потребує державної підтримки. Найбільш важливим серед них є:

забезпечення сталого надійного функціонування наявних меліоративних систем;

зниження енергоємності та матеріалоємності систем;

підвищення ефективності використання меліорованих земель;

покращання екологічного стану зрошуваних та осушених сільськогосподарських угідь;

кадрове, науково-технічне та нормативно-правове забезпечення функціо-нування галузі;

впровадження механізму державної підтримки регулювання економічних та правових взаємовідносин в галузі меліорації земель, як складової частини державної аграрної політики; приватизація водогосподарських організацій шляхом створення державних акціонерних товариств.

Сільгоспводопостачання. Водопостачання об’єктів сільськогосподарського призначення передбачає забезпечення господарськопитних, виробничих та протипожежних потреб.При прогнозуванні водопотреб за основу приймались будівельні норми ВБН 46/33-2,5-05-96. “Сільськогосподарське водопостачання. Зовнішні мережі і споруди”. Норми проектування, згідно яких водоспоживання на господарсько-питні потреби населення приймаються в залежності від кліматичних умов, якості води та інших місцевих умов, а також ступеня благоустрою житлової забудови: на одного мешканця від 30-50 л/доб для забудов не обладнаних внутрішнім водопроводом до 230-350 л/доб для забудов, обладнаних внутрішнім водопроводом і системою централізованого гарячого водопос-тачання. Додатково в розмірі 5-10% враховуються водопотреби місцевої промисловості; на полив в населених пунктах в розрахунку на одного мешканця – 50-90 л/доб, а також витрати води на утримання тварин в розрахунку на одну голову та ін.

За прогнозом передбачається поступове підвищення питомого водоспоживання в розрахунку на одного мешканця з 107 л/доб до 170 – у 2005 р., 220 – у 2010 р. і 250 л/доб – у 2015 р.

Рибне господарство. Головним користувачем водних ресурсів у рибництві є ставкові господарства, які є основним джерелом надходження товарної рибної продукції із внутрішніх водойм України. Нині державні рибокомбінати мають 69,4 тис. га ставків різних категорій, риболовецькі колгоспи – 1,3 тис. га, тобто на 1 га площі ставка припадає лише 4,2 ц рибної продукції, тоді як до 1991 р. цей показник дорівнював 14 ц/га. Нормативна рибопродуктивність для різних зон України змінюється від 14,5 до 23,5 ц/га. Досвіт передових господарств свідчить, що з 1 га водної поверхні можна отримати риби значно більше, ніж передбачено нормативами.