АПК України
Для виробництва 1 т цукру потрібно 9—10 т цукрових буря¬ків. Перевезення сировини залізницею на 1 км у 6—7 разів обхо¬диться дорожче, ніж перевезення відповідної кількості цукру. Враховуючи низьку транспортабельність цієї сировини, а також те, що вона швидко псується, підприємства з переробки цукрових буряків — цукрові заводи розміщуються поблизу цукробуряко¬вих плантацій. Цукрові заводи разом з сировинними базами ста¬новлять елементарні агропромислові утворення. На базі викорис¬тання найбільшого у світі масиву посівів цукрових буряків як сировинної бази переробної промисловості в Україні сформував¬ся потужний цукропромисловий спеціалізований АПК, до складу, якого входять господарства по вирощуванню цукрових буряків,, численні цукрові і цукрорафінадні заводи, а також підприємства not виробництву спирту, харчових кислот, комбікормів тощо. До складу цукробурякового АПК входять і відповідні виробництва засобів виробництва та інфраструктури, що забезпечують його розвиток.
Серед технічних культур найбільшу посівну площу, що знач¬но зросла в 90-ті роки в порівнянні з попередніми, має соняшник. В 1997 р. під цією культурою було зайнято 2,1 млн. га, що стано¬вить 7% всієї посівної площі і 58% площі посіву технічних куль¬тур України. Соняшник — це основна олійна культура, валові збори якої становлять 2,5—2,1 млн. т при урожайності 12—15 ц/га. У 1997 році було зібрано 2,3 млн. т насіння соняшнику. Це — світлолюбива і теплолюбива культура, добре переносить посуху. Вегетаційний період становить 100—200 днів з сумами активних температур 2200—2300 . На Україні ця культура вирощується в зоні, де сума температур становить 3000°. Добрі врожаї вона дає на чорноземах, темно-каштанових грунтах, сірих лісових суглин¬ках, перегнійно-карбонатних; зовсім не витримує кислих та болот¬них грунтів. Це дає змогу культивувати його в зонах недостат¬нього зволоження, переважно в степовій зоні, де розміщено 80% його посівів. В господарствах цієї зони посіви соняшнику станов¬лять 10—14% всієї посівної площі. Частково вирощують соняш¬ник і в Лісостепу. Найбільші площі посівів зосереджені в Дніп¬ропетровській, Запорізькій, Донецькій, Кіровоградській та Харків¬ській областях.
Серед інших олійних культур в Україні вирощують сою в за¬хідному Лісостепу, особливо в Черкаській та Вінницькій облас¬тях. Це нова для України культура. У 1997 році її валовий збір становив 18 тис. т. На півдні, переважно в Миколаївській, Херсон¬ській, Запорізькій та Дніпропетровській областях вирощують ри¬цину; в західних областях — ріпак; ефіроолійні культури — корі¬андр, м'яту, троянду, лаванду, кмин — вирощують переважно на півдні Криму, на Поділлі. Ці та інші олійні культури створюють сировинну базу добре розвинутому в Україні олійнопродуктово-му підкомплексу. Промислова переробка насіння розміщена в ра¬йонах концентрації посівів олійницької сировини. Тут розміщені олійні заводи, що виробляють різні види рослинної олії.
Льон-довгунець — основна прядивна культура України. Пло¬ща посіву цієї культури за останні роки зменшилась від 211 тис. га в 1985 р. до 40 тис. га в 1997 р. Середня врожайність волокна — 2165—6 ц/га. Валові збори льноволокна зменшилися з 110 тис. т в 1985 р. до 9 тис. т в 1997 р. Льон-довгунець — невибаглива до І епла, вологолюбива культура, потребує 600—700 мм опадів, має короткий вегетаційний період (80—90 днів) з сумою активних температур 1200—1600°. Найбільш придатними для її вирощу¬вання є суглинкові, або супіщані сірі та підзолисті грунти. Отже, найбільш сприятливі умови для культивування цієї рослини — поліські райони, а також передгір'я Карпат. Найбільші посівні площі знаходяться в Житомирській, Чернігівській, Київській, Рів¬ненській, Львівській, Волинській, Івано-Франківській областях. У Поліссі зосереджено 78% посівних площ льону-довгунця і ви¬робляється майже 95% його валових зборів.
До прядивних культур належить і коноиля, південні сорти якої вирощуються переважно в Миколаївській, Одеській, Дніпропет¬ровській та Черкаській областях, а середньоросійські — в Сумсь¬кій, Чернігівській, Полтавській областях. Льонарство і конопляр¬ство створюють сировинну базу для розвитку луб'янопромис-лового підкомплексу АПК. Цей підкомплекс включає виробницт¬ва, що переробляють цю сировину.
В повоєнні роки була спроба в південних районах Херсонсь¬кої, Миколаївської, Одеської областей та степовому Криму ство¬рити бавовницьку базу. Але через низьку врожайність бавовнику і низьку якість продукції вимушені були відмовитись від виро¬щування цієї культури в Україні. Зараз повернулися знову до ви¬рішення цієї проблеми, і ось уже перші 200 га бавовнику посіяно на Херсонщині.
До технічних культур належать також махорка, тютюн і хміль. Хміль вирощують на Житомирщині, яка дає 70% його виробни¬цтва в Україні. Невеликі його площі є в Київській, Вінницькій, Хмельницькій, Рівненській та Волинській областях. Махорку ви¬сівають на Чернігівщині, Полтавщині, Сумщині та Черкащині. "Основні посіви тютюну зосереджені в Криму, Закарпатті, Хмель-Іицькій та Тернопільській областях, а також на Чернігівщині. На >азі переробки цієї сировини в Україні формується тютюнопро-шсловий спеціалізований АПК.
Вирощування картоплі і овочебаштанних культур — важливі Іузі рослинництва, що забезпечують населення високоцінними Іродуктами харчування, а також мають велике технічне і кормо-ю значення. На частку цих галузей припадає 22,5% продукції сільського господарства і 36% продукції рослинництва. Під посівамими цих культур зайнято 2185 тис. га, що становить 7,2% всієї посівної площі України. Серед цих культур виділяються посіви картоплі, які займають 1579 тис. га. Картопля — цінна землероб¬ська культура універсального значення. В продовольчому балансі населення картопля посідає друге місце після зерна, є його «дру¬гим хлібом». Потреби населення нашої країни в картоплі задово¬льняються повністю, навіть перевищують науково обгрунтовану норму споживання цього продукту.