АПК України

Картопля використовується і як продовольча, і як технічна (крохмале-патокове і спиртове виробництво) та кормова культура. Картопля характеризується середньою вибагливістю до тепла, оптимальна температура для її розвитку — 18—20°. Вегетацій¬ний період становить 70—120 днів з сумою активних температур 1200—1800°. Потребує багато вологи і поживних речовин. Добре росте на легких супіщаних або суглинкових грунтах, а також окультурених торфових грунтах, чорноземах, добре переносить кислі грунти лісової зони. Саме такими умовами характеризую¬ться Полісся України, північні райони Лісостепу. Картоплю ви¬рощують скрізь, але в цих, сприятливих для її виробництва райо¬нах (Чернігівська, Сумська, Волинська, Житомирська, а також Вінницька і Тернопільська області) спостерігається найбільша концентрація її посівів. У сировинних зонах крохмале-патокових і спиртозаводів концентрація її посівів досягає 34—40%. Велика концентрація посівів картоплі спостерігається і в господарствах приміського типу навколо великих міст, промислових і рекреа¬ційних центрів, де вона досягає 12—15%. В південних областях картопля має невелику питому вагу (1—1,5%) в структурі посів¬них площ, за винятком районів зрошуваного землеробства, де створені спеціалізовані зони вирощування ранньої картоплі.

Під овочевими культурами зайнято 0,5 млн. га, що становить 1,5% всієї посівної площі. Валовий збір овочів — 5—6 млн. т. В Україні вирощують близько 40 видів різних овочевих культур. Всі вони мають різні вимоги щодо екологічних умов їх вирощу¬вання. За вимогами до температурного режиму вони поділяються на вибагливі до тепла, що розвиваються при температурі понад 15 із сумою активних температур понад 1500 і не витримують приморозків, і холодостійкі, що вегетують при температурі 6—8 із сумою активних температур від 300 до 1450 . Всі вони світло-любиві, потребують багато вологи, найбільш вибагливі до родю¬чості грунтів.Овочі — малотранспортабельна продукція. Саме це значною мірою визначає територіальну організацію їх виробництва. У зв'яз¬ку з цим основна маса товарної продукції овочівництва орієнтує¬ться на споживача і виробляється в приміських АПК поблизу великих міст, промислових, рекреаційних центрів, а також в сиро¬винних зонах овочеконсервних підприємств. Великі спеціалі¬зовані господарства по вирощуванню овочів розміщені навколо Києва, Харкова, Львова, Дніпропетровська, Запоріжжя, промис¬лових центрів Донбасу, а також Одеси, Херсона, Миколаєва та Криму. Решта овочів вирощується в спеціалізованих зональних районах, природно-економічні умови яких сприяють розвиткові тих чи інших овочевих культур. Це райони Степу, де вирощують тешюлюбиві культури — особливо помідори, баклажани, перець; Лісостеп, де культивують огірки, помідори та інші овочеві куль¬тури; Полісся, умови якого сприяють вирощуванню більш холо¬достійких культур — капусти, столових коренеплодів, гороху тощо. Якщо потреби населення в картоплі забезпечуються повніс¬тю, навіть з перевищенням рекомендованих норм, то овочів спо¬живається на душу населення ще недостатньо — в 2 рази менше рекомендованих фізіологічних норм.

Баштанні культури (кавуни і дині) вирощують переважно на півдні і південному сході України — Херсонська, Миколаївська, Одеська, Запорізька, Дніпропетровська, Донецька області та Ав¬тономна Республіка Крим.

Важливою галуззю рослинництва є плодівництво, до складу яко¬го входить садівництво, ягідництво, виноградарство та ін. Плодо-воягідні насадження розміщені по всій території країни, але най¬більша їх концентрація у правобережному Лісостепу, південному Степу, Криму та Закарпатті. Ягідники розміщені в Лісостепу та Поліссі, а також навколо великих міст та промислових центрів.

Плодівництво та овочівництво створюють сировинну базу для плодоовочеконсервної промисловості і разом формують плодо-овочеконсервний підкомплекс АПК. Цей підкомплекс займається вирощуванням та зберіганням, переробкою і реалізацією різно¬манітних овочів, плодів і ягід. Більша частина переробних під¬приємств розміщується в районах вирощування сировини, а ті, що використовують напівфабрикати, орієнтуються на споживача.

4. РОЗМІЩЕННЯ ГАЛУЗЕЙ ТВАРИННИЦТВА

Другою важливою галуззю сільського господарства є багато¬галузеве тваринництво. Від рівня його розвитку залежить напов¬нення ринку висококалорійними продуктами харчування — м'я¬сом, молочними продуктами, яйцями тощо. Тваринництво дає сировину для харчової і легкої промисловості (м'ясо, молоко, шкіра, вовна, віск, пух тощо), а також для виробництва ряду лі¬кувальних препаратів. Тваринництво має тісні зв'язки із земле¬робством, якому воно постачає органічні добрива. В свою чергу землеробство бере участь у формуванні кормового балансу тва¬ринництва. Розвиток і розміщення тваринництва визначається значною мірою наявністю кормової бази, тому що майже поло¬вина всіх затрат в цій галузі припадає на створення кормових ра¬ціонів тварин. Кормову базу формують польове кормовиробни¬цтво (вирощування кормових і зернофуражних культур), природ¬ні кормові угіддя (сіножаті і пасовища), а також відходи перероб¬ки сільськогосподарської продукції, відходи харчової промисло¬вості і комбікормова промисловість.Основою кормової бази є польове кормовиробництво. Під кор¬мовими культурами в Україні зайнято 9—11 млн. га, що стано¬вить 32—37% всієї посівної площі (табл. З, 4). Це — посіви куку¬рудзи на силос і зелений корм, однорічні і багаторічні трави, кормові коренеплоди тощо. Другим важливим джерелом кормо¬вої бази є використання природних кормових угідь, їх площа в Україні становить 7,5 млн. га, в тому числі сіножаті займають 2,2 млн. га, пасовища — 5,3 млн. га. В структурі сільськогоспо¬дарських угідь висока питома вага сіножатей в Поліссі і Лісосте¬пу, а пасовищ — в Степовій зоні. В Укра'їні налагоджено вироб¬ництво комбікормів на комбікормових заводах, в кормоцехах, де використовуються різноманітні кормові домішки для підвищення якості кормів. Наявність кормової бази, її структура визначають спеціалізацію тваринництва. Так, райони розвинутого польового кормовиробництва спеціалізуються на молочному і молочно-м'яс¬ному скотарстві, свинарстві, а наявність природних кормових угідь сприяє розвиткові м'ясного і м'ясо-молочного скотарства, вівчарства. До складу продуктивного тваринництва входять скотарство, свинарство, птахівництво і вівчарство. Менше значення мають конярство, бджільництво, ставкове рибництво, шовківництво то¬що. Розрізняються і виробничі напрями залежно від того, для яких цілей використовуються тварини (молочне, м'ясо-молочне скотарство, сальне свинарство тощо). Провідною галуззю тва¬ринництва у всіх природно-економічних зонах України є скотар¬ство, яке має молочно-м'ясну і м'ясо-молочну спеціалізацію пе¬реважно в Поліссі і Лісостепу. При молочно-м'ясній спеціалізації частка корів у продуктивному стаді становить 40—50%, а при м'ясо-молочному напрямі — до 40%. В степовій зоні переважає м'ясний і м'ясо-молочний напрям (корів у стаді 35—40%). В при¬міських АПК, що створюються навколо великих міст, промислових центрів Придніпров'я і Донбасу, рекреаційних районах для адоволення потреб міського населення в цільномолочній продукції — молочна спеціалізація скотарства, де частка корів у стаді [становить 60—65%. Тут і найвища удійність корів — 3—4 тис. кг.