Інфляція: суть, суспільні витрати та антиінфляційні заходи

Зв'язок між безробіттям та рівнем зарплати, відображений на цьому графіку, є базою для пояснення інфляції. У разі скорочення безробіття під тиском збільшення сукупного попиту відбувається зростання рівня зарплати. Це спричиняє зростання граничних ви¬трат і в результаті — зростання цін, тобто інфляцію:

AD^ -> t4 -> W^ -> MCt -> J°t, де U- рівень безробіття;

Л/С—граничні витрати. W — рівень зарплати; усі міркування, які ви¬пливають із кривої Філліп¬са, мають обгрунтування за умови, що продуктивність праці лишається незмін¬ною. Якщо ж, наприклад, продуктивність праці (ви¬робіток на одного праців¬ника) зростає швидше, ніж зарплата, то, навпаки, ціни зменшуються. Отже, зв'язок

w1~ -> мс Т -> РЇ

справедливий лише за двох умов: коли продуктивність лишається незмінною або коли зарплата зростає швидше, ніж продуктивність.

Традиційно крива Філліпса зображається в координатній пло¬щині, де по вертикалі відкладається рівень інфляції. А сама крива розглядається як набір альтернативних комбінацій інфляції і безро¬біття. Ще більш конкретно криву Філліпса можна визначити як криву, що відображає можливий компроміс між безробіттям та ін¬фляцією: із збільшенням безробіття інфляція зменшується.

Примітка

Крива Філліпса досить прискіпливо перевірялась на відповідність фактичному станові речей. Історія інфляції і безробіття, зокрема у США 60-х років, досить точно "відтворювала" криву Філліпса. Так, у 1969 p. рівень без¬робіття становив понад 5%, а рівень інфляції менш як 2%; у 1968 p. рівень безробіття був близько 3,5%, а інфляція перевищувала 5%. Але перша поло¬вина 70-х років засвідчила, що крива Філліпса як модель поєднання інфляції і безробіття виявляється справедливою не завжди. У 1973-1975 pp. відбувало¬ся одночасне зростання і інфляції, і безробіття. В 1976-1979 pp. розвиток еко¬номіки знову відповідав кривій Філліпса.

В цілому досвід 70-80-х років засвідчив, що рух вздовж кривої Філліпса лі¬воруч-вгору (коли зменшення безробіття досягається за рахунок збільшення ін¬фляції) виявляється більш простим, ніж зворотний рух праворуч-вниз. "Плата" за зменшення інфляції у вигляді зростання безробіття виявляється більш значною, ніж "плата" за зменшення безробіття за рахунок підвищення інфляції.

Крім власного підвищення зарплати і граничних витрат, знач¬ний вплив на формування рівня інфляції мають передбачення щодо зростання цін. В основі кривої Філліпса лежить припущення, що вони перебувають на нульовому рівні. Якщо ж вони виникають, то це має спричиняти зсув кривої Філліпса вгору (графік 5).

Пояснення до графіка.

1. На вертикальній осі цього графі¬ка, на відміну від попереднього, де на вертикалі відкладався рівень зарплати, позначено зміни в цінах. Це зроблено на підставі того, що, як уже зазначалось, зростання зар¬плати спричиняє зміну цін.

2. Пунктирні лінії Ph, та Phy ілюс¬трують зрушення кривої Філліпса під впливом передбачень змін у цінах.Підставою для нового зображення кривої Філліпса

як Ph, та Phy є те, що, передбачаючи зростання цін (на нашому гра¬фіку передбачається 10%-не зростання), працівники вимагатимуть 10% зростання зарплати при незмінній пропозиції праці (тобто при 4,5%-ному рівні безробіття). Отже, ціни наступного року під впливом зрослої зарплати збільшаться (у нашому випадку — на 10%). На третій рік зростання цін сягне 20%, якщо передбачення річного зростання цін залишиться на рівні 10%. Виникає проблема;

як зупинити цю тенденцію до реального зростання інфляції під впливом передбачуваного зростання цін?

Відповідно до кривої Філліпса, якщо сукупний попит змен¬шиться до рівня, що передбачатиме безробіття на рівні, скажімо, близько 6%, то рівень зарплати врешті-решт стане меншим, ніж рі¬вень інфляції. Це знизить реальний рівень інфляції і зменшить його передбачення. Крива Філліпса повернеться у стан, коли природний рівень безробіття (4,5%) забезпечить нульову інфляцію.