Підприємництво в Україні, проблеми і перспективи конкурентноздатності українського підприємництва

Закон передбачає дві правові форми припинення підприєм¬ства: ліквідацію і реорганізацію (ст. 34 Закону «Про підприєм¬ства в Україні»). У випадку ліквідації підприємство припи¬няється як суб'єкт права без правонаступництва. Реоргані¬зація передбачає виникнення на основі діючого підприєм¬ства одного або більше нових підприємств як суб'єктів пра¬ва. У разі реорганізації підприємства усі його права та обо¬в'язки переходять до правонаступника (правонаступників). Законодавство визначає п'ять правових способів реоргані¬зації підприємства: злиття, приєднання, поділ, виділ та пе¬ретворення. З юридичної точки зори ці способи розрізня¬ються залежно від того, до якого суб'єкта права переходять всі майнові права та обов'язки підприємства, що реєстру¬ються.

Злиття двох і більше підприємств в одне означає перехід прав і обов'язків кожного з них до підприємства, що виник¬ло внаслідок правового акту злиття. У цьому випадку вини¬кає нове підприємство.

Приєднання одного підприємства до іншого означає, що до нього переходять права і обов'язки приєднаного підприєм¬ства. Нове підприємство внаслідок такої реорганізації не виникає.

Поділ підприємства є створенням на базі одного існуючого підприємства двох і більше підприємств як суб'єктів права. Це поділ усього майна підприємства. Даний спосіб реорга¬нізації передбачає затвердження власником (уповноваженим ним органом) роздільного акту (балансу). Згідно з цим актом частина майна та відповідні права та обов'язки реорганізованого підприємства переходять до підприємств, створених внаслідок поділу.

Виділ передбачає, що з діючого підприємства виділяються один або більше структурних підрозділів, які створюються як самостійні підприємства. Поділу всього майна підприєм¬ства цей спосіб реорганізації не передбачає. Згідно з розді¬льним актом (балансом) до них переходять частини майна та відповідні права і обов'язки реорганізованого підприєм¬ства.

Перетворення підприємства як спосіб реорганізації озна¬чає перетворення однієї форми власності в іншу (наприк¬лад, державної в колективну) і, відповідно, зміну організа¬ційно-правової форми підприємства. Даний спосіб реоргані¬зації масово застосовується в процесах корпоратизації і при¬ватизації майна державних підприємств. При перетворенні до підприємства, яке щойно виникло, переходять права і обов'язки колишнього підприємства.

Ліквідація і реорганізація підприємства тягне за собою виключення його з державного реєстру підприємства України. З дати виключення підприємство вважається реоргані¬зованим чи ліквідованим.

Статусу суб'єкта права і юридичної особи підприємство позбавляється після здійснення щодо нього заходів, які є ліквідаційним процесом, врегульованим законом. Зокрема, це такі заходи:

1. Ліквідація підприємства ліквідаційною комісією, що призначається органом (особою), який прийняв рішення про ліквідацію. Цей орган (особа) може покласти обов'язок щодо ліквідації підприємства на його органи управління.2. Встановлення порядку і строків ліквідації. Їх встановлює орган, що прийняв рішення про ліквідацію (власник, уповноважений орган, суд, арбітражний суд). Встановлюється також строк для задоволення претензій кредиторів. Він не може бути менше двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію.

3. Виконання ліквідаційною комісією своїх обов'язків: по¬відомлення про ліквідацію підприємства в пресі (за місцем знаходження), про порядок і строки ліквідації; вжиття не¬обхідних заходів для стягнення дебіторської заборгованості підприємства, виявлення його кредиторів та претензій ос¬танніх. Кредитори та інші юридичні та фізичні особи, що мають угоди з підприємством, повідомляються про ліквіда¬цію письмово.

4. Здійснення ліквідаційною комісією згідно з встановле¬ним законом порядком: інвентаризації і оцінки майна органі¬зації, реалізації майна, розрахунків з кредиторами і членами трудового колективу, складання ліквідаційного балансу і подання його органу, який призначив ліквідаційну комісію, або власнику.

Майнові претензії кредиторів до ліквідовуваного підприєм¬ства задовольняються з його майна. При цьому законода¬вець припускає, що відповідного майна для задоволення претензій всіх кредиторів може не вистачити (презумпція недостатності майна). Тому в законодавстві про ліквідацію підприємств діє загальне правило щодо черговості задово¬лення боргів ліквідовуваним підприємством-боржником.