Капітал. Виробничі фонди нематеріальні ресурси

m – додаткова вартість.

Висновок про те, що нову вартість в цілому і додаткову зокрема створює робоча сила, а засоби виробництва лиш переносять свою вартість на продукт, не означає, що постійний капітал не відіграє ніякої ролі у виробництві додаткової вартості. Тому, що процес праці неможливий без знарядь і предметів праці, отже, і виробництво вартості і додаткової вартості без них неможливе. І навпаки, без живої праці, носієм якої є робоча сила, засоби виробництва не можуть функціонувати.

Оскільки додаткова вартість створюється робочою силою,, то ступінь зростання капіталу слід вимірювати відношенням додаткової вартості до змінного капіталу:

mІ = m / V,

де mI - норма додаткової вартості;

m – додаткова вартість;

V – змінний капітал.

Норма додаткової вартості – це відсоткове відношення додаткової вартості до змінного капіталу.Поряд з торгівлею товарами в капіталістичному суспільстві торгують і грішми. Бо гроші тут крім споживної вартості, яку вони мають як гроші, набувають додаткову споживну вартість – приносять дохід, функціонують як капітал. Цей дохід – це процент. У функціональних капіталістів дуже часто з’являються вільні гроші. З іншого боку, у капіталістів та інших громадян суспільства часто виникає тимчасова потреба в грошах. Тому тимчасово вільні кошти надаються у тимчасове користування. Це позичковий капітал. Позичковий капітал – це грошовий капітал, який надається його власником у користування інших підприємств з метою одержання прибутку у вигляді позичкового процента. Як особлива форма грошового капіталу, він без будь-якого опосередковую чого руху зростається з грішми. Отже, він функціонує одночасно і як гроші, і як капітал.

Перетворення грошей у позичковий капітал означає, що гроші починають виступати як особливий товар, який здатний приносити прибуток. Джерелом є амортизаційні відрахування, частина оборотного капіталу, заощадження населення. Позичковий капітал виступає у двох формах – як капітал-власність і як капітал-функція. Грошові засоби населення акумулюють банки і строкові товариства. Капітал, що приносить процент – це капітал-власність. Власник грошового капіталу не вкладає ці гроші у дію, а надає їх у позику функціонуючому підприємству. Він відчужує гроші-товар на відновлений строк, на закупівлю якого власник отримує свої гроші з процентом.

Капітал-функція – це позичений капітал, що використовується у виробництві, торгівлі, будівництві і приносить прибуток у формі підприємницького доходу. Ціною позиченого капіталу є процент. Функціональний капіталіст застосовує позичений капітал в діло і отримує середній прибуток – нехай 16 %. З них він заплатить власнику грошей де позичковий процент (нехай 8 %), а інші 8 % утворюють підприємницький дохід. Виходить, що капітал-власність реалізується в проценті, а капітал-функція – в підприємницькому доході. Отже, через те, що в зрілому капіталістичному суспільстві в кожному індивідуальному капіталі постійно переплітаються власні і позичені капітали, весь суспільний капітал розглядається як капітал-власність і капітал-функція.

Нематеріальні ресурси - це складова частина потенціалу підприємства, що приносить економічну вигоду впродовж відносно тривалого періоду. Для нематеріальних ресурсів характерна відсутність матеріальної основи отримання прибутків та невизначеність розмірів прибутку, що буде отриманий.

Нематеріальні активи – це немонетарні активи, які не мають матеріальної форми та контролюються підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік У для виробництва, торгівлі, для адміністративних потреб чи надання в оренду іншим юридичним або фізичним особам. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи № 242 від 18.10.99 р. визначає методологію обліку нематеріальних активів, придбаних чи створених підприємством, яка включає: