Інвестиційна політика

Бюрократизм є ефективним інструментом прямого вимагання. Побори здійснюються в трьох основних формах: легальних, напівлегальних і нелегальних. Легальні включають податки й обов'язкові платежі (від 40 до 50 найменувань). Податковий тягар уже саме по собі досить важко. Але воно, на жаль, не єдине. До напівлегальних зборів відносяться здійснювані з ініціативи влади відрахування підприємств, що виходять за межі законодавчих норм. Мова йде про "добровільно-обов'язкові" відрахуваннях на різного роду муніципальні нестатки (благоустрій міста, ремонт будинків, інші потреби комунального господарства). Влади мають досить могутні важелі, щоб змусити підприємця стати "добродійником". І дії їх - по суті своєї незаконні - у даному випадку приймають цілком законну, офіційну форму. Третя форма - нелегальні побори, що йдуть безпосередньо в кишені конкретних чиновників у виді банальних хабарів.

На думку експертів, корупція є найбільш розповсюдженою незаконною господарською дією^. Причому перебудова і наступні реформи принесли серйозні адміністративні послаблення в цій області. Відбулося явне розширення масштабів даного виду "торгівлі усередині держави". Зафіксовані факти корупції як і раніше одиничні і розрізнені. Але зважаючи на все, хабара досягли таких розмірів, які не могли приснитися радянському чиновнику навіть у самому фантастичному сні.

Ми не мають наміру в даному випадку обмежуватися традиційними обвинуваченнями на адресу чиновництва і "обіляти" підприємців. В угоди як мінімум є дві сторони. І корисливі похилості влада імущих нерідко використовуються, і дуже цинічно, для рішення власних проблем: хабар допомагає одержати доступ до дешевих ресурсів і індивідуальні пільги, звільнитися від частини легальних платежів і уникнути "благодійних" зборів. Звичайно, це не "ринковий торг рівноправних сторін", обмеження підприємця тут очевидно, але представляти його тільки лише як постраждалу сторону було б не зовсім вірно.За результатами опитування, ситуація тут далеко не блискуча -^/ керівників малих підприємств звертають увагу на наявність вимагань з боку чиновників, у тому числі на часті вимагання вказують 40,7%. І лише 9,4°об керівників не спостерігають їх у господарській практиці (див. табл. 1). Ці оцінки близькі до даних нашого опитування 1993 р., але все-таки частота бюрократичних вимагань трохи виросла (три роки тому на їхню наявність указували близько 80°об керівників).

Тут ще більш помітна розбіжність у думках між основними групами респондентів. Оцінки керівників великих і середніх підприємств більш негативні: 56,0% вважають вимагання частим явищем. Але самими лютими обвинувачами корупції виступають представники громадських організацій, що підтримують малий бізнес (її наявність у цій групі відзначають практично усі). Для них узагалі характерно дистанцирование від офіційної влади, від "чиновників" (на ділі ця дистанція найчастіше не настільки велика). Що ж стосується самих чиновників, те дану проблему вони закономірно воліють не акцентувати. Звичайно, мало хто затверджує, що корупції немає зовсім (менш чим кожен п'ятий), але більшість усе-таки не вважають вимагання частим явищем.

У галузевому розрізі знову лідирують фінансисти (до цієї сфери зараз спостерігається особливо пильна увага), потім випливають зайняті в сфері науки і консалтинга, торгівлі і транспорту. Ледве рідше, судячи з відповідей, це стосується сфери будівництва.

Деякі пояснення фактично ті ж, що й у випадку із силовими методами: прямий вплив освітнього рівня і загальна оцінка умов для малого підприємництва. Узагалі зв'язок, між двома проявами силового тиску найбільш висока, вони виглядають як дві сторони однієї медалі (їх так і називають - "бюрократичний і кримінальний рекет"). Складається враження, що одні групи живуть у зоні насильства, а інші - у світі відносного спокою. Де проходять границі між цими групами, ще має бути з'ясувати дослідникам.

. Найбільш обтяжуючий елемент картини, що вимальовується, зв'язаний з оцінкою можливостей успішного господарювання при принциповому відмовленні від дачі хабарів посадовим особам. У цьому пункті загальний оптимізм підприємців сильно повыветрился. Тільки кожен шостий (16,6%) сподівається, що це можливо. 42,1°об керівників вважають, що цього можна домогтися з працею. І майже стільки ж (41, У/о) не харчують у даному випадку ніяких надій (див. табл. 2). Якщо ситуація з діловою обов'язковістю несприятлива, але все-таки поправна, то на перемогу над корупцією, схоже, мало хто всерйоз розраховує. Тут витає дух приреченості. Це відноситься і до інших опитаних груп. За винятком самих чиновників, що бачать ситуацію в більш райдужному кольорі, усі відносно одностайні (трохи пессимистичнее оцінки керівників великих і середніх підприємств). У галузевому розрізі серед песимістів лідирують зайняті в сферах фінансів, торгівлі і послуг населенню. Але думка виробничників відрізняється несильно.

Про оптимізм і кодекс честі

Роблячи наступний крок, ми залишаємо осторонь тих деяких, кому пощастило не спостерігати "аномальних" явищ у сфері малого бізнесу, щоб подивитися, які ценностно-нормативные представлення основної частини респондентів, що вказують на наявні негативи. Назвемо "оптимістами" чи "незгодними" тих, хто визнає наявність цих явищ, але вважає за можливе їхнє усунення. Тих, хто такої можливості не бачить, назвемо "песимістами" чи "приреченими". Тих же, хто думає, що обійтися без таких явищ хоча і з працею, але можна, будемо вважати "помірними".