Інноваційна діяльність підприємства

Четверте. Рішення загальнонаціональних задач неми¬нуче веде до необхідності узгодження повноважень і функцій усіх рівнів, які залучені до їх реалізації і тісної координації від¬повідних програм: державних, регіональних і виробничих (га¬лузевих і окремих підприємств). Критичний аналіз практики конверсії може дати відповідь на питання про можливі техно¬логії і механізми розробки і узгодження програм подібної скла¬дності.

П'яте. Реалістичне програмування конверсії було немо¬жливе без глибокого аналізу світової кон'юнктури й оцінки пе¬рспектив інтеграції галузей вітчизняного виробництва в систе¬ми міжнародної кооперації. Ці ж задачі стоять і в порядку ден¬ному сьогоднішнього дня, і їхня значущість тільки зростає.

Нарешті, аналіз зусиль по проведенню конверсії може дати відповідь на питання про те, якою мірою наявний у країні управлінський ресурс і досвід програмування відповідають ма¬сштабу і складності поставленої мети - переводу національно¬го господарства на інноваційний шлях розвитку.

2.1 Інноваційна інфраструктураВідомо, що роль інфраструктури як каталізатора ділової активності і її внесок у забезпечення процесів розвитку стали особливо помітними, починаючи з другої половини XX століт¬тя, що було обумовлено швидким розширенням міжнародної господарської кооперації, експансією капіталу на нові терито¬рії, а також реалізацією програм розвитку депресивних регіонів. Сьогодні вважається загальновизнаним, що упереджаючи ство¬рення на тих чи інших територіях, у тих чи інших сферах діяль¬ності високорозвиненої інженерної, фінансової і соціальної ін¬фраструктури є необхідною умовою для залучення й ефектив¬ного освоєння інвестицій та розвитку відповідних видів діяль¬ності.

Що можна сказати про рівень розвитку інноваційної інфраструктури в науково-технічній сфері України?

У нормативно-правовій області ми маємо ряд базових законів, зокрема Закони «Про наукову і науково-технічну дія¬льність», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на позначен¬ня походження товарів», «Про охорону прав на топографії інте¬гральних мікросхем», «Про обмеження монополізму і недопу¬щення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності», «Про авторське право і суміжні права». У 1999 році прийнята державна "Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України». У розвиток вищезгаданих Законів випуще¬но низку нормативно-правових актів Кабінету Міністрів і більш 40 нормативних документів різних міністерств і відомств Укра¬їни. Країна є учасником ряду міжнародних договорів і угод в області охорони об'єктів інтелектуальної власності й активним учасником Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Усе це свідчить про те, що вітчизняна правова база практично відповідає міжнародним стандартам і може розглядатися як основа для подальшого розвитку.

На жаль, значно гірше ідуть справи з практикою її ви¬користання. Тут ми маємо дуже багато проблем, які стримують співробітництво науки і промисловості, розвиток інноваційних процесів. Фахівцями в області інноваційної діяльності найчас¬тіше згадуються такі проблеми, як дуже низький рівень залу¬чення нематеріальних активів у господарський оборот і практи¬чно повна відсутність цивілізованого ринку інтелектуальної власності, невизначеність процедур і відсутність ефективних механізмів рішення питань співвідношення прав власності на результати НДДКР, що створені у державних установах, відсу¬тність вільного доступу до патентної інформації, тривалість термінів розгляду заявок і видачі патентів, очевидна слабкість національної системи підготовки патентознавців і фахівців з інноваційного управління, відсутність спеціалізованих судів з розв'язання спорів в області інтелектуальної власності

Інституціональну інноваційну інфраструктуру предста¬вляють сьогодні більш 50 інноваційних центрів різного профі¬лю, перші з яких з'явилися ще в середині 90-х років у результаті реалізації ряду міжнародних проектів, що фінансувалися євро¬пейськими і північноамериканськими агентствами і фондами. На початку 1996 року затверджене Положення «Про порядок створення і функціонування технопарків і інноваційних струк¬тур інших типів», яке визначало основи вітчизняної системи розвитку інноваційної інфраструктури. На жаль, прийняті нор¬мативні документи передбачали настільки складні і громіздкі процедури створення інноваційних центрів, а також настільки слабкі і невизначені міри їхньої підтримки, що бажаючих спро¬бувати себе засновниками інноваційних інститутів практично не знайшлося, тим більше, що тільки в 2002 році вдалося, на¬решті, прийняти Закон «Про інноваційну діяльність». Тому чи¬сло інститутів інноваційної інфраструктури в Україні усе ще дуже невелике в порівнянні з її потребами, а ті, що маються, не роблять істотного впливу на розвиток інноваційних процесів.