Інноваційна діяльність підприємства
Визначення і оцінка економічної ефективності організаційних нововведень, що відносяться до першої групи (наприклад, організація нових спеціалізованих або комбінованих виробництв; концентрація виробництва на діючому підприємстві, яка спричинює необхідність його розширення, реконструкції або технічного переозброєння) здійснюються так же, як і нових технічних рішень. Разом з цим слід враховувати одну важливу обставину — до складу поточних витрат повинні включатись додатково транспортні витрати, а також втрати сировини (матеріалів) і готової продукції при їх транспортуванні і зберіганні.
Ефективність безвитратних нових організаційних рішень (зокрема запровадження бригадної або іншої прогресивної форми організації і оплати праці; удосконалення окремих елементів господарського механізму — організаційних структур управління, систем планування і фінансування; створення нових ринкових структур) визначають на основі обчислення переважно економії поточних витрат, обумовленої здійсненням таких нововведень. При цьому у кожному конкретному випадку необхідно точно окреслювати коло показників для оцінки ефективності тієї або іншої групи безвитратних організаційних рішень.
2. Стан вітчизняного науково-виробничого комплексу і оцінка його інноваційного потенціалу
Для того щоб краще уявляти собі масштаб і специфіку задач, з якими приходитися мати справу, реалізуючи стратегіч¬ний вибір України на користь інноваційних механізмів госпо¬дарського розвитку, необхідний змістовний аналіз актуального стану її науково-технологічного і виробничого комплексів, на¬явних систем організації й управління, забезпечуючих інфра¬структур, а також виділення в структурі цих комплексів тих елементів, що в найбільшій мірі підготовлені до розвитку і коо¬перації в рамках сучасної світогосподарської системи.Здійсненню такого аналізу має передувати вивчення спрямованості і специфіки процесів глобалізації світової еко¬номіки, формування в її рамках нових полюсів сили: регіональ¬них агломерацій, транснаціональних корпорацій і їхніх альян¬сів, найбільших мегаполісів, а також інформаційного і фінансо¬вого «каркасу» нового світового економічного порядку. Тільки шляхом постійного зміщення фокусів аналітичної роботи з внутрішніх аспектів проблем реорганізації національного гос¬подарства на зовнішні закономірності функціонування і розви¬тку світогосподарської системи (і навпаки), та зіставлення оде¬ржуваних результатів, можливо буде оцінити інноваційний по¬тенціал української економіки, виділити в ній перспективні се¬ктори та визначити спрямованість і характер штучних впливів, здатних перебороти загрозливу «природну» динаміку асиміля¬ції національного господарства світовою економікою в якості її периферійного елемента, яка спостерігається сьогодні. А також визначити ефективні механізми здійснення таких впливів. І маючи при цьому на увазі, що однією з найважливіших ознак
розвитку систем є така організаційно-управлінська співорганізація процесів функціонування і процесів змін, що здатна за¬безпечувати стабільне відтворення систем життєдіяльності при динамічній зміні структур і форм здійснення самої діяльності.
Перш, ніж перейти до аналізу ситуації в науково-технічному і виробничому комплексах країни й оцінці їх інно¬ваційного потенціалу та перспектив розвитку, буде доцільним коротко зупинитися на історії конверсії оборонного комплексу, - проблеми, з проведенням якої в минулому десятилітті зв'язу¬валися великі надії на структурну перебудову промисловості країни і пріоритетний розвиток її наукомістких галузей. Звер¬тання до теми конверсії1, критичний аналіз зусиль по її прове¬денню і оцінка отриманих результатів повинні допомогти більш рельєфно побачити проблеми, над якими треба працювати, реа¬лізуючи інноваційну стратегію на державному і регіональному рівнях, а також на рівні галузей і виробництв. Підставами для такого твердження можуть бути наступні.
Перше. Конверсія, як процес зміни ряду базових харак¬теристик виробництва, може бути класифікована у якості мас¬штабної інновації або процесу розвитку. А саме ці процеси і проблеми їхньої активізації в господарській практиці є центра¬льною темою дослідження.
Друге. Очевидно, що, як і десять років тому, так і сьо¬годні перспективи господарського розвитку нашої країни здебі¬льше пов'язуються з потенціалом наукомістких виробництв, що у найбільшій мірі відповідають світовому рівню технологій, які використовуються. Очевидно також, що цим критеріям у першу чергу відповідають підприємства військово-промислового комплексу (ВГЛК) (колишні чи такі, що залишились).
Третє. Досвід проведення конверсії показав, що однією з найважливіших умов успішного здійснення таких масштабних перетворень є попередня глибока аналітична проробка усіх зна¬чущих аспектів проблеми і формування на цій основі таких програм, які б враховували і пов'язували в єдиний цільовий комплекс усі фактори, критичні для успіху модернізації: право¬ві, технологічні, організаційні, фінансові, кадрові, інформацій¬ні, соціальні. Традиційна недооцінка значущості попереднього аналітичного обґрунтування «великих програм» і зневага до їх наступного інтелектуального супроводу - це небезпека, яка реа¬льно загрожує перспективам реалізації стратегії інноваційного розвитку. Формування інноваційної економіки - не менш масш¬табна і складна проблема, чим глибока конверсія виробництва, і вона пред'являє настільки ж тверді вимоги до рівня і якості робіт на всіх етапах реалізації.