Класифікація організаційних форм інформаційного бізнесу

(5) Класифікаційна належність структур інформаційного бізнесу за галузево-функціональним видом діяльності здебільшого є зрозумілою із самої назви окремих їхніх видів.(6) За ступенем технологічної та територіальної цілісності виділяють так звані материнські (головні) підприємства або фірми. Особливістю їх діяльності є те, що вони контролюють інші фірми. Залежно від розміру капіталу, що належить материнській (головній) фірмі, а також правового статусу і ступеня підпорядкованості підприємства, які перебувають у сфері впливу головної фірми, розрізняють підприємства дочірні, асоційовані та філії. Дочірнє підприємство (компанія) — це юридично самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс. Материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їх акцій. Асоційоване підприємство хоча формально є самостійним, але з різних причин залежить від головної фірми і повинне підпорядковуватися її стратегічним цілям. На відміну від дочірніх та асоційованих підприємств філія не користується юридичною та господарською самостійністю, не має власного статуту і балансу, діє від імені та за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі.

(7) Разом із великими організаційними формами важливу роль у насиченні ринку конкурентоспроможними продуктами та послугами відіграють малі (дрібні) та середні підприємства, які становлять основу малого бізнесу. У наш час розвиток малих підприємств (малого і середнього бізнесу) — один із центральних напрямів економічного розвитку.

Можна виділити такі переваги малих підприємств:

науково-прикладна ефективність, оскільки забезпечуються введення та освоєння сучасних технологій у найкоротші терміни;

економічна ефективність, оскільки вони створюються з мінімальними капітальними вкладеннями, забезпечують високу продуктивність праці, а термін окупності становить лише 12—21 місяць (для великих підприємств — 3—5 років);

соціальна ефективність, оскільки вони здатні швидко реагувати на запити і вимоги користувачів, що постійно змінюються, і створюють нові робочі місця.

У різних країнах підходи до визначення категорії малого підприємства різні. Так, у Великобританії відповідно до Закону про компанії (1985 р.) належність до малих підприємств визначається за трьома показниками: товарообіг, розмір активів і середньотижнева зайнятість. В європейських країнах до малих підприємств відносять підприємства з чисельністю зайнятих менше 200 осіб, до середніх — 200—500 осіб. У США малими вважаються підприємства, що мають чисельність до 500 осіб.

В Україні до малих підприємств належать суб’єкти господарювання з кількістю працівників: у промисловості та будівництві — до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери — до 50 осіб; у науці та науковому обслуговуванні — до 100 осіб; у галузях невиробничої сфери — до 25 осіб; у роздрібній торгівлі — до 15 осіб. Окрім того, віднедавна офіційно заведено називати мікропідприємствами суб’єктів малого підприємництва із середньообліковою чисельністю працівників до 10 осіб та обсягом виручки від продажу продукції (надання послуг) до 250 тис. грн. за рік.

В інформаційному бізнесі для поділу підприємств за цією ознакою використовують, крім чисельності персоналу, й інші характеристики. Наприклад, фірми-розробники програмних засобів поділяються на три категорії, в основу яких покладено такі кількісні відмінності.

малі — з обсягом продажу до п’яти програмних продуктів, для яких характерна спеціалізація в секторах програмного забезпечення (наприклад спеціалізовані бази даних, автоматизація оброблення інформації бухгалтерського обліку, інженерно-лінгвіс¬тичні розробки тощо). Слід зазначити, що нині на ринку України переважає саме ця категорія виробників;

середні — з обсягом продажу від п’яти до 20 продуктів, для них характерні адаптація програмних продуктів і посередницька діяльність;

великі — посідають певне місце в усіх секторах ринку програмних продуктів.

Сучасний інформаційний бізнес — це конгломерат виробничої і допоміжних видів діяльності, що ускладнює через їх різноманітність побудову єдиної системи класифікації. Це науково-дослідна, інформаційна, консультаційна, маркетингова, управлінська діяльність тощо. Причому допоміжні види діяльності можуть виконуватися як внутрішніми службами (підрозділами), так і незалежними сервісними підприємствами, (наприклад, маркетингові дослідження щодо конкурентоспроможності програмних продуктів).