Трансформація форм власності і перехід до соціальної

Приватизація – це процес відчуження майна державної власності на користь громадян та юридичних осіб у вигляді передачі їм у приватну колективної чи змішаної форми власності. Термін походить від латинського «privatus» - приватний і найчастіше пов'язується з процесами формування приватної власності. Іноді терміни роздержавлення і приватизація розглядаються як синоніми. У кожному разі масштаби, у яких здійснюється перетворення монопольної державно-бюрократичної власності, наслідки такого процесу для країни та кожної окремої людини не мають аналогів у світовій практиці. Відбувається не тільки коріння перебудова фундаменту економічної системи, а й ламання звичних стереотипів у свідомості багатьох людей. Починаючи такі перетворення у суспільстві можна тільки в тому разі, якщо скрупульозно перелічені можливі варіанти, їх економічні і соціальні наслідки, ціна, що готові заплатити люди за реформи. У нобелівській лекції лауреат Джеймс Б’юкенен говорив, що реформувати суспільство можна «… тільки усвідомлюючи свою відповідальність за політичну реальність і з урахуванням того, що будь-які подібні зміни можливі лише в довгостроковій перспективі. Реформи існуючої системи мають сенс тоді, коли вони сприяють проведенню політики, зрозумілої простим чоловікам та жінкам і не розрахованої на ідеальний свідомий та щедрий народ. Вибір політичних правил не має виходити за межі реальності». Чи відповідає таким принципам приватизація, що проводиться в Україні? [7, с. 135]Приватизація – це загальносвітове явище. Головна її мета – домогтися підвищення ефективності підприємств, які у межах державно-бюрократичної власності втрачають функціонування. Для переходу до ринку при будь-якому варіанті перебудови виникла необхідність створити ринкову структуру, спроможну наблизити виробника до власності, оживити потенціал безпосереднього інтересу до результатів господарювання. Про те тільки початок шляху, ринкові відносини, конкурентне середовище ще мають бути створеними. Приватна власність не формувалася. Юридичні закони не досконалі, а іноді, за сформованою у командній економіці традицією підміняються «телефонним правом». Масштаби корупції дивують. За таких основою першого етапу стала так звана сертифікаційна приватизація. За задумом сертифікаційна приватизація має вирішити проблему приватизації не тільки дрібних, а й великих підприємств. Приватизація великих підприємств здійснюється в два етапи: розподіл приватизаційних сертифікатів на акції приватних підприємств. Обмін сертифікатів пропускає: через пільгову передплату безпосередньо працівникам підприємств, через центр сертифікаційних аукціонів (для фізичних осіб) та через фінансових посередників (інвестиційні фонди, банки, довірчі товариства). [5, с.624]

Проте такий механізм приватизації не розв’язав поставлених завдань. Стратегія роздержавлення і приватизації передбачали: по-перше, створити нового власника, здатного конкурувати на ринку товарів і послуг; по-друге, підвищити ефективність виробництва на макро- і мікрорівні; по-третє, забезпечити передумови для залучення закордонних та вітчизняних інвесторів, щоб за їхньою допомогою здійснити структурну перебудову виробництва, збільшити експортний потенціал країни. Передбачалося поповнити державний і місцевий бюджети коштами від проданих об’єктів державної власності, що давало можливість пом’якшити гострі соціально-економічні проблеми, пов’язані з боргами по заробітній платі та пенсіях. Жодної із цих цілей нині не досягнуто. Триває спад виробництва (2000-й – перший рік, коли, за попередніми даними виріс обсяг ВВП і промислового виробництва), стагнує інвестиційний процес, зростає безробіття, величезна кількість підприємств залишається збитковими, не переборена криза неплатежів, у формуванні дохідної частини державного бюджету роль приватизації ще не стала вирішальною, помітною. [7, с. 137]

Сертифікаційна приватизація висвітлили всю неефективність приватизаційної політики України. І все-таки, незважаючи на недоліки проведеної політики, у ході приватизації створюється передумови системної трансформації суспільства. Уже можна твердити – ліквідована монополія державної власності, створюється багатоукладна економіка. Поступово формується ринкова інфраструктура, фондовий ринок. Триває розробка правової бази, покликаної регламентувати реформування власності. Можна впевнитися: у країні встановилася нова соціально-економічна структура. За даними Міністерства статистики України, на кінець ХХ ст. майже 70% підприємств недержавного сектора економіки – акціонерні товариства. Їхня частка склала 76,9% у виробництві продукції. [7, с.138]

Однією з важливих складових ринкових трансформацій є глибокі перетворення у такому системоутворюючому елементі економіки, яким є власність. Остання, визначаючи тип присвоєння, в першу чергу засоби виробництва, виступає першим з найважливіших чинників впливу на всю економічну систему. В командній економіці пануючим типом власності була державна. Саме вона визначала форми економічних зв’язків та методи регулювання економічної діяльності, надаючи їм командного змісту. Тому трансформація такої економіки в соціально орієнтовану неможлива без глибокого реформування власності, її роздержавлення, створення різноманітності форм власності як фундаменту ринкових засад економіки.

Роздержавлення власності є багатоплановим процесом подолання диктату держави у сфері економічного життя. Воно охоплює перетворення державної власності з метою обмеження господарської функції держави, скорочення її ролі у сфері безпосереднього підприємства, заміну централізованої системи організації та управління економікою на демократичну ринкову систему господарювання. Це процес, що передбачає ліквідацію монополії держави і у відносинах власності, і у відносинах господарювання (підприємства).Світова практика свідчить, що роздержавлення власності може здійснюватися двома основними формами – комерціалізацією і приватизацією. Характерною рисою роздержавлення у формі комерціалізації є позбавлення держави функції управління господарськими використанням об’єктів власності. Досвід розвитку світової економіки протягом останніх десятиріч показав, що зміст економічних відносин може бути змінений у потрібному напрямі без зміни форми власності за рахунок раціонального розподілу інших повноважень власності – роздержавлення, використання, управління, права на розвиток об’єкта власності тощо. Функція власності (володіння) в основному консервативна. Це контроль за збереження та зростанням об’єкта власності. Інша справа – господарське використання об’єкта власності. З ним пов’язані повноваження розпорядження та управління. У розвинутій економіці доцільно розділяти ці функції. І цей поділ відбувається через відокремлення повноважень контролю за збереженістю і зростанням власності від повноважень управління її об’єктами у господарському використанні, або капіталу-власності від капіталу-функції.