Трансформація форм власності і перехід до соціальної

6 березня 1992 р. приймаються: Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", яким встановлювався правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом відчуження їх на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу, а також Закон України "Про приватизаційні папери", який визначав поняття і види приватизаційних паперів, умови та порядок їх випуску, розміщення серед громадян України, обліку, використання та погашення.

З цього часу законодавство України про приватизацію почало формуватися як певна локальна система законів та інших актів. Системотворчими критеріями у даному разі стали: а) об'єкти приватизації; б) суб'єкти приватизації; в) порядок, способи та умови приватизації. Основним актом у цій системі є вже згадуваний Закон України "Про приватизацію державного майна" (від 4 березня 1992 р. в редакції від 19 лютого 1997p.).Визначаючи систему законодавства про приватизацію, ст. З цього акта зазначає, що законодавство України про приватизацію складається з цього Закону, інших законів України з питань приватизації. . Таким чином, законодавство України про приватизацію з точки зору форми нормативних актів складається з сукупності не тільки законів, а й інших нормативних актів, що регулюють майново-правові та організаційні відносини щодо приватизації державного майна. За своїм характером законодавство про приватизацію - це комплексне законодавство, яке об'єднує норми цивільного, адміністративного, фінансового та інших галузей права.

Важливою ознакою і особливістю приватизаційного законодавства є поєднання в ньому двох видів норм: публічно-правових та приватноправових із значною перевагою норм публічно-правового характеру, що можна пояснити тим, що методологічні основи приватноправової концепції, які спираються на принципи диспозитивності, приватної ініціативи, еквівалентності тощо, не можуть охопити регулюванням так звані вертикальні відносини. Публічно-правовий сегмент регулювання господарських процесів спрямовує орієнтованість ринкової економіки на обслуговування потреб всього суспільства. Таким чином, уже з самого початку приватизаційних процесів законодавець, надаючи величезного значення трансформації державної власності у вигляді основних засобів виробництва, враховуючи відмінності її від приватизації житлового фонду, земельних ділянок, виділив законодавство про приватизацію державного майна в окрему систему нормативно-правових актів. У статтях 3 та 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" вміщено норми про те, що положення Закону поширюються на відчуження майна, що є у комунальній власності. Це стало підставою для звернення Президента України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України згаданих положень Закону. Зокрема, суб'єкт права на конституційне подання вважав, що поширення положень Закону України "Про приватизацію державного майна" на відчуження майна, що є комунальною власністю, автоматично включає останню до складу державної власності. Разом з тим, виходячи з назви Закону, в ньому мають бути врегульовані питання приватизації лише об'єктів державного майна. Розглядаючи справу за цим поданням, Конституційний Суд України виходив з низки законів, що регулюють відносини власності, в тому числі з Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 p., в якому, зокрема, визначено поняття та зміст права комунальної власності як матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування, закріплено повноваження сільських, селищних, міських рад щодо відчуження комунального майна, у тому числі, шляхом приватизації. Конституційний суд дійшов висновку, що цим положенням, які підкреслюють особливість правового режиму об'єктів комунальної власності порівняно з об'єктами державної власності, не суперечать норми Закону України "Про приватизацію державного майна", оскільки у статтях 3 і 7 Закону є посилання на відповідну компетенцію органів місцевого самоврядування у питаннях відчуження комунальної власності. В інших положеннях Закону теж враховано особливості механізму приватизації комунального майна.

Рішенням від 1 липня 1998 р. Конституційний Суд визнав, що за умови відсутності окремого законодавчого акта про приватизацію об'єктів комунальної власності включення цих питань до закону, що регулює приватизацію державного майна, не є підставою для визнання його відповідних положень неконституційними, оскільки право суб'єктів комунальної власності не порушено. Правовою основою регулювання об'єктів приватизації є ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", розділ І Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, нормативні акти Кабінету Міністрів України, що регулюють приватизацію окремих категорій об'єктів. Завдяки правовому регулюванню об'єктів вирішуються принципові питання приватизації: - визначається, яке саме державне майно - засоби виробництва - підлягає приватизації, у якій послідовності (пріоритети приватизації), за яких умов, якими способами приватизуються різні групи об'єктів; - визначаються групи і види об'єктів, приватизація яких здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України;

- встановлюються переліки груп і видів об'єктів (у тому числі конкретні об'єкти), що не підлягають приватизації;

- затверджуються переліки підприємств, приватизацію майна яких доцільно здійснити із залученням іноземних інвестицій.

Об'єкт приватизації з точки зору права власності - це майно підприємств, що перебуває в державній, республіканській (Автономна Республіка Крим) і комунальній власності.